За три тижні до президентських виборів на цю тему вже починають сперечатися навіть не знайомі між собою люди, десь у транспорті чи в перукарні, а що вже казати про знайомих? Так-от, проаналізувавши електоральні уподобання своїх приятелів та приятельок, я зробив для себе деякі висновки. До речі, деколи з їх боку це мало вигляд спроби мене загітувати.

Отож, за Петра Порошенка готові віддати свій голос ті, хто боїться гіршого. Це, як правило, люди, які вже чогось добилися у житті, бачили як злети, так і падіння й зацікавлені нехай і в повільному, але поступі – з переконанням, що «час працює на нас». Щоправда, на думку моїх знайомих, головна проблема Порошенка — це його «друзі», а особливо пара Луценків, кожна поява яких у телевізорі мінусує йому якусь кількість прихильників.

А от «за» Юлію Тимошенко, навпаки, переважно ті, у яких не склалося. Чи то кар’єра, чи особисте, чи амбіції не збігаються з можливостями і здібностями, які мало чого досягли та й навряд чи вже досягнуть. Вони вважають, що час спливає, а результату нуль. Нині головна проблема Тимошенко – це позитивні тенденції в економіці і недостатня кількість зубожілих, яким ще можна пообіцяти кількаразове зменшення злидів.

Натомість «за» Володимира Зеленського серед моїх знайомих – чомусь переважно молоді жінки, до тридцяти чи трохи за тридцять. А за ними, мабуть, і їхні чоловіки. Вони, либонь, виховані на серіалах, переважно російських, тому своє життя звіряють з ними. І «президент» із серіалу, байдуже, що російськомовний, як і сам серіал, видається їм наприйнятнішим. Ну, а якщо розчарує, то можна просто вимкнути телевізор. Найбільша проблема для Зеленського – це необхідність щось казати – самому, без сценариста, суфлера чи Коломойського. Хоча без Коломойського, мабуть, у будь-якому випадку не обійдеться.

Щодо інших, то має ще трохи прихильників хіба Гриценко, а решта сприймаються як технічні кандидати з намірами відкусити чи розпорошити якусь кількість голосів у головних претендентів, особливо в Порошенка. Або ж підготувати собі ґрунт на вибори парламентські…

Отака локальна проекція, і хоч-не-хоч, а за Україну тривожно.