Гуля на Гончарній засліпла сокира…

Олександр Довженко саркастично висміював діяння деяких горе-редакторів: «Телеграфний стовп – добре відредаговане дерево». А оці дуби і липи на затишній Гончарній вулиці міста Василькова, що біля Києва, «редагував» не довженківський безіменний горе-редактор. Їх одредагувала горе-директор. І не чогось там, а місцевого дитячого садочка. І в цієї пані є ім’я та прізвище – Надія Сліпуха. 

Колись ті дуби і липи дбайливо висадили працівники знаменитого Васильківського майолікового заводу під керівництвом славетного митця-кераміста Григорія Денисенка. Саме він подбав, щоб на місці заводських підсобних приміщень виріс дитячий садок, в обрамленні і затишку дубів та лип.

Десятиліттями дарували дерева і медвяне липове пахілля, і рятівний затінок діткам у літнє спекоття.

Але Сліпусі ті дерева – як більмо в оці, світ заступають. То не біда, що без них подвір’я дитсадка голе як коліно. Зрештою, лопухи, кропива та будячиння вибуяють – можна і там діткам од сонця ховатися, навіть кубла вити. А дуби-липи? На дідька цей клопіт – сухе галуззя обрізай та листя восени греби?

Тому знайшла Сліпуха «зондеркоманду» з місцевих чи то комунальників чи навіть (свят-свят-свят!) озеленювачів – при вантажівках та бензопилах. Гукнула, а ті дружненько налетіли – і нате, маєте: від пам’ятних дерев залишилися… погонні метри. Коштовні чи ні для пані Сліпухи – добре було б, якби і з цим гарненько розібралися місцеві депутати та правоохоронці.

Щоправда, коли мешканці довколишніх садиб зчинили гвалт, зателефонували заступниці міського голови Василькова, а та оперативненько прислала на місце події працівника мерії, доблесних рубак наче вітром здуло. Тільки закуріло.

Але плоди лишилися. З ганьбою.

От коли прикро, що в сусідах господарства пані Сліпухи не живе знакомита українська баба, яку так смачно описав Довженко!

Щоб ото вона вийшла на город, глянула на оцю поругу, сперлась на ковіньочку і кулеметним речитативом звернулася б вопіюще до вух, печінок і селезінок усіх причетників:

«Мати Божа, Царице небесна, голубонько моя, святая великомученице, побий їх, невігласів, святим своїм омофором. Як повисмикували та повикручували вони оті дуби і липи, повисмикуй їм, царице милосердна, і повикручуй їм ручечки і ніжечки, поламай їм пальчики і суставчики, щоб не почули вони ні зозулі святої ні Божого грому!».

Так-таки жаль, що не знайшлося поблизу ввіреної Сліпусі дитячої установи прискослової баби. Давно та достеменно підмічено: саме індивідуальних бабських прокльонів ще бояться такі Сліпухи, які ані громаду, ні закони, ні навіть совість із честю і на копійку не цінують.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company