Позаду напружений день досліджень, зйомок у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ), Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО), архіві Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.

Відібрані вельми цікаві, малознані факти, матеріали, пов’язані з життям і творчістю О. Гончара, і не тільки з ним. У цих тихих храмах-хранилищах, здається, зупинився час, майже навпомацки усвідомлюєш істину: «Хто володіє архівами, той володіє владою»…

Поки оператор-постановник документального кінопроекту «Олесь Гончар. Записки з полону» Олег Маловіцький разом з асистентом Андрієм Александровим розгортали техніку, вирішив глянути одну з випадково обраних тек, котрі «нарив» історик-архівіст Микола Попелуха. Розгортаю на теж абсолютно випадково обраній сторінці, читаю у стенограмі про прийом 19 вересня 1947 р. секретарем ЦК КП(б)У Лазарем Кагановичем українських радянських письменників такі рядки:

«Максима Тадейовича гостро критикували, бо він наробив багато помилок у творі «Мандрівна молодість» (напевне, «отчітівающійся» мав на увазі поему М. Т. Рильського «Мандрівка в молодість» – А.М.), показуючи село дожовтневе, він не побачив те, що бачили в ньому Шевченко, Коцюбинський, передові письменники нашої Радянської України. Не побачив боротьби, запеклої боротьби класів, коли куркулі, поміщики визискували бідноту, трудовий народ. У Максима Тадейовича в цій поемі показана іділія (так написано в оригіналі – А.М.) і не показано, що було».

Що було, те було. Сухі архівні, а не поетичні рядки це підтверджують…