Ігор ГРИВНА: «Найцінніша валюта – довіра читача»

Такої червневої спеки Ольштин ще не знав. Всезнаюча мережа світового павутиння засвідчувала: температурні максимуми на північному сході Польщі перевищено на декілька градусів. Передостанній день насиченої програми Х Міжнародного телерадіофестивалю «Калинові мости» завершувався візитом до редакції «Газети ольштинської» http://gazetaolsztynska.pl/.

Їхати чи не їхати?.. Пхатися розпеченим містом… Хіба ніколи не бачив редакцій газет? І все ж професійний інтерес глянути, як живуть-працюють польські газетярі, переважив.

На перший погляд, нічого особливого – редакція як редакція. Три кімнати: приймальня з усміхненою секретаркою, стильними «газетними» фотелями, на стіні – розцінки на розміщення в газеті оголошень, некрологів.

Звісно, для фірм ціна вища, ніж для приватних осіб. Вітаємося з колегами, нас ведуть в останню кімнату. Більший серед інших стіл та солідніше крісло видають робоче місце керманича. Знайомимося: Ігор Гривна, головний редактор.

Розмова одразу набуває практичного змісту. Тема – як вижити друкованим ЗМІ в жорстких умовах експансії електронних медіа.

– Пане Ігорю, в нас кажуть, що друковані ЗМІ вимирають: дорогий папір, доставка, менше читачів, клієнтів-рекламодавців… А як у вас?

– Чи схожі ми та тих, хто вимирає? (усміхається). Так, це загальносвітова тенденція: інтернет-видань більшає, вони розвиваються, а паперові, друковані  мають проблеми, їх меншає. Річ у тім, що треба шукати свою нішу, де можна заробити. Думаю, виживуть ті газети, які знайдуть свого читача, своїх рекламодавців. Але більшість газет за рік, п’ять або десять літ – очевидно, загинуть.

– Існує такий стереотип, що газети читають тільки літні люди…

– А про що пишуть у тих газетах? Якщо говоримо про локальне видання, неважливо – електронне чи друковане, зважаймо на дві основні проблеми. В Польщі – не знаю, як в Україні – люди готові платити за пресу. Проблема в тому, що я не бачу ту газету, котру хочу читати. Якщо я в Польщі іду, скажімо, до гіпермаркету, то там немає газет. Отже, люди не мають де купувати газети, окрім кіосків. Це дуже важлива проблема – легкий доступ до читача. А друга – контент. Якщо видання роблять для людей, котрі мають 70 років, то такі читачі їх і купуватимуть. Треба подумати, що цікавить сорокалітніх, як з тією газетою до них дійти. Газета – це не тільки папір. Тому, якщо робитимемо видання, правильно сфокусоване на сорокалітніх, то вони його читатимуть. Газета – це інформація, в яку ми вкладаємо різні елементи. Зважуємо на те, що новини найперше потрапляють до читача не через друковані видання, а через Інтернет. Завдання сучасної щоденної газети – пояснити читачеві сенс тих подій, про які він уже знає.

– Скільки років вашому читачеві?

– Хочемо робити газету для мешканців Ольштина віком 40-50 років. Сьогоднішні двадцятилітні не читатимуть паперову газету. Це зрозуміло для нас. Але, якщо маємо інформацію для них, її треба подати в інший спосіб – через Інтернет. Двадцятирічних цікавить реклама, де і що можна поїсти, куди піти. Є на вулицях гарний тротуар чи асфальт на дорозі – їх це не цікавить. Це не їхня проблема, для них це неважливо. Супер, якщо буде гарна дорога, але вони про це не читатимуть.

– Який штат вашої газети?

– Ми робимо щоденну газету. Це 24 сторінки і трішки більше в п’ятничному випуску. Над цим працює дев’ять журналістів. Плюс ще робимо інтернет-версію. Працюємо разом, хоча певний розподіл серед журналістів є: троє більше зайняті електронною версією, а п’ятеро зосереджені на друкованому виданні.

– З міського бюджету вас фінансують?

– Гроші, які мають будь-які медіа, місто спрямовує через тендери. Так само  радіо, котре має від міста гроші з реклами. В Польщі майже немає міських газет. Є міські щомісячники, переважно додатки до якоїсь газети. В більших містах, таких як Ольштин, газет міської влади нема і ніколи не існувало. Та й ніхто і не думає їх відкривати: який сенс? Міська влада має власні сайти, через які інформує, веде діалог з суспільством. Але дає певні кошти для просування своїх інтересів на радіо, телебаченні тощо.

– В інтернет-версії вашого видання платний контент?

– Наразі ми одна з небагатьох газет, на сайті якої безкоштовний контент. Нині в Польщі 90% тижневиків, щоденних видань платні. Наприклад, в одній з найбільших в Польщі «Газеті виборчій» за місяць можна прочитати лише десять публікацій. За інші матеріали вже треба платити. З часом ми також перейдемо на платний контент, бо це світова тенденція.

В українських медіа є проблема «джинси». А ви з нею стикаєтеся?

– Не скажу, що «джинси» не існує взагалі, але це для Польщі не проблема. Якщо міська влада виділяє кошти для певного медіа, то будь-хто може подати запит, скільки грошей пан президент Ольштина вклав, наприклад, в місцеві радіо чи газету. І на цей запит мусять обов’язково відповісти. Є багато газет, які укладають угоди з політиками, але це все публічно. Проблема не в «джинсі», проблема в тому, щоб в кожному місті було багато ЗМІ. Навіть якщо одні напишуть неправду, то інші подадуть правдиву інформацію. В Польщі дуже сильні соціальні мережі, і якщо хтось пише не так, то це обов’язково опиниться в епіцентрі уваги.

– Ще одна проблема – брак незалежних медіа: майже всі потужні ЗМІ належать магнатам.

Не існує незалежних медіа, вони завжди від чогось залежать. В Польщі всі ЗМІ, крім державного радіо і телебачення, є приватними. Якщо купите «Газету виборчу», то розумієте, що газета писатиме погано про нинішній уряд і добре про опозицію. Це нормально: мають таку стратегію – за опозицію і проти уряду. Але пишуть про те, як воно є. Якщо представник опозиції їхатиме п’яним за кермом, це не означає, що вони, пов’язані з опозицією, не напишуть про цей випадок. Хай не дуже багато і не на першій шпальті, але напишуть. Є інші медіа, пов’язані з урядом, є й пов’язані з олігархами. Маємо такого олігарха Зигмунта Солож-Жака, власника телебачення. Але він не є таким олігархом, як ваші. Він не має амбіцій будувати свою партію, він робить свій бізнес. І в цьому велика різниця. Так само і в Сполучених Штатах. Там взагалі немає державних ЗМІ і там власниками медіа є олігархи, але теж не такі, як в Україні. Ми маємо закон, який забороняє власникові газети говорити з головним редактором про те, що пише його видання. На Заході це нормальне явище, власник не сміє йти до головного редактора і вказувати йому писати так чи інакше. І це вже традиція. Тож усі медіа в Польщі одночасно незалежні і в чомусь залежні.

– Хто власник вашого видання?

У нас аж троє власників: громадянин Німеччини і два польські банки.

– Інформація про фінансування вашого видання – комерційна таємниця чи є прозорою і доступною?

– В Польщі діє система KRS (Krajowy Rejestr SądowyА.М.), де можна переглянути всю інформацію про підприємство. За докладнішу інформацію вже треба платити –  десь 50 гривень. Все є в системі, і кожна людина, яка хоче дізнатися, хто є власником, наприклад, газети, може з нею ознайомитися.

– Хто ваш головний конкурент?

– Як таких, конкурентів не маємо, бо ми єдина щоденна газета. Крім того, в кожному районі маємо тижневик. І така сама структура в Інтернеті: маємо головний сайт і сайти у 16-ти районах. Наш головний конкурент – Інтернет і всі інформаційні сайти. В кожному районі є один або два тижневики, які також потенційно з нами конкурують. Нині найцінніша валюта – довіра читача. Якщо люди розуміють, що це бренд, який існує стільки років, і за ним стоїть ім’я, прізвище, є конкретна адреса, то до нього буде більша довіра, ніж до того, хто під якимсь «ніком» існує на Facebook. Це дуже важлива ментальна зміна. Люди повертаються, не кажу, що «до поперу», а до традиційних медіа. В нас є газета, яка існує 120 років і важливо, що за тією газетою – люди, такі, як я, які мають ім’я, прізвище… І всі розуміють: це реальні люди, а не боти. Ця територія до 1945 року належала Німеччині, і тут мешкала польська меншина, котра мала свою «Газету ольштинську».

Хто захищає інтереси працівників? Маєте медійну профспілку?

– Самі захищаємо. Згідно з польським законодавством юридичну відповідальність несе журналіст, головний редактор і власник. У журналіста, власника або в мене є юрист, який нас захищає. Якщо журналіст опублікує матеріал в газеті і хтось подасть на нього в суд, то це нормально, що його боронить наше місто.

– На вас часто подають в суд?

– Ні. Дві-три справи через рік. Тому що ми знаємо закон. Законів треба дотримуватися, тоді буде все гаразд.

Як Ви наймаєте журналістів на роботу?

– Більшість – штатні працівники, але є нова модель, яку ми тестуємо. Шукаємо людей не в Ольштині, а журналістів, котрі мешкають, скажімо, за 250 км від Ольштина, але пишуть про Ольштин.

Ваші співробітники можуть працювати дистанційно чи мусять сидіти в редакції?

– Працюємо консервативно, збираємося в головній редакції, але все частіше частина людей працює в інших містах. Маємо редакцію за три кілометри звідси: там працює два журналісти, яких бачу раз в місяць.

А люди «з вулиці» до вас у редакцію заходять?

– Небагато. Переважно старші. Ще п’ять-десять років тому для 60-літніх поляків комп’ютер був недосяжним. А нині він для них звичне явище, і вони перестали до нас приходити. Контактують з нами через Інтернет, як і їхні онуки.

Маєте чат з місцевими мешканцями? Повідомлять вас про надзвичайні події?

– Так, повідомляють. Багато людей нам телефонують, але більше скидають інформацію через e-mail або на Facebook.

– У вас усі журналісти з профільною освітою?

– Жодного. В Польщі кажуть, якщо хтось студіює журналістику, то напевне не буде журналістом. Більше в журналістиці тих, хто фахово вивчають соціологію або психологію. Навчитися писати і говорити – не проблема. Треба розуміти людей. Сенс нашої професії в тому, щоб правильно запитати і вміти говорити з людьми. А цього вчить саме соціологія і психологія.

Погляд у майбутнє. Яким Ви бачите видання за три, десять років?

– За три роки, думаю, ми залишимо одне або два видання на папері, це будуть п’ятничні і суботні випуски. Щоденне видання може й буде існувати, але у електронній PDF-версії. Це пов’язано з тим, що люди мають менше часу. І не творитимемо інформацію, а писатимемо про те, що цікавить людей. На кожну тему буде своя газета: кого цікавить спорт, для тих буде газета про спорт, кого цікавить афіша, матиме таку газету. Наша роль зміниться: будемо агрегатом змісту для людей. Коли будете у нашій книгарні, подивіться на газети. Це вам набагато красномовніше пояснить, що діється з медіа. Ще недавно газета «Спорт» була тільки про спорт, а сьогодні в цій газеті пишуть і про різні хобі, скажімо, про рибалку. Це неминуча зміна: щоразу увага медіа фокусуватиметься на меншій групі людей. З часом загальних великих каналів не буде. Один канал буде присвячено рибалці на морі, інший канал – рибалці на озері тощо… Таким є майбутнє медіа у всьому світі.

– Закон не зобов’язує вас вказувати наклад?

– Тираж ми вказуємо, але це не пов’язано із законом. Хтось хоче –  не друкує. Знаю, в Україні це проблема: ви маєте багато «суперзаконів», які «не дозволяють». В Польщі таких законів немає. Якщо хочеш мати довіру до людей, то ти вкажеш наклад. А рекламодавець вибере кому довіряти: тому, хто вказав тираж, чи тому, хто його приховує. Тут закон не потрібен, це просто бізнес.

– У Вас гарна українська мова.

– Я нащадок переселенців акції «Вісла». Мій тато був лемком і мешкав біля Кракова, мама мешкала в прикордонній зоні з Україною. Мене вчили, але це була польсько-українська мова, а далі я вчився сам. Багато читав.

Що Вас мотивувало говорити українською?

– Це частина мого «я». Така мотивація для мене і для моїх дітей. Вважаю себе українцем. Це не щось таке дуже важливе чи геть неважливе – просто для мене це нормально.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company