Інтермеццо

Десь під Києвом.
Там, де цвіт має очі, освячені Марією Примаченко.

Де вчорашня гроза промила такі неозорі овиди, що на їхніх крайках уже береться чи то просинню, чи прив’ялим трунком ще небачена осінь.

Де білі грамофони дикої берізки грають “У чарах кохання”.

Де бджоли з лап до голови бурштинові од перги, а лелеки приземляються на луки з поважністю міжконтинентальних лайнерів.

Де дикий люпин і коров’як, звіробій, кривавник, цмин, ромен, подорожник, полин, чебрець, петрів батіг і добра тисяча їхніх родичів горнуться у планетарну гармонію, якої суспільно-орієнтованим людям не сягнути, не осягнути, не прорахувати усіма біліардами комп’ютерів.

Де хмари і промені, вода і вогонь, дерева, стежка, дим, ріка і той смарагдово-цвітастий килим, якому ні краю ні пругу, значать світ, що його не промайнути, не наситившись одбірним щастям.
Де все це – велике вертання. До себе самого.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company