Яскравою і теплою видалася зустріч визнаного письменника Сергія Жадана зі своїми шанувальниками. Зал Київського будинку кіно нагадував казкову Рукавичку: більше, ніж аншлаг, –  шанувальники творчості письменника щільно заполонили навіть проходи. Світло згасло, у промені юпітерів під супровід гучних оплесків вийшов улюблений автор і… запросив тих, кому не вистачило місця, всістися коло себе, прямо на сцені.

Так розпочалася презентація нового Жаданового роману «Інтернат» – переможця  номінації «Сучасна українська проза» на цьогорічному форумі  видавців у Львові.

Про що цей роман? Кількома влучними фразами Сергій Жадан передав його суть, а схоже – й філософію: «Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі…» Наче трейлер до фільму, чи не так?

«…Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім…»

Поруч зі мною у залі сидів стриманий чоловік. З’ясовую, що він, як і Сергій Жадан, родом з Луганщини. Чоловік по-особливому, боляче, сприйняв роман – події описано відверто і правдиво. Каже: «Чимало людей і сьогодні займають таку ж позицію «невизначеності», як і головний герой». Його мій сусіда різко не сприймає, зате дуже схвально відгукується про сам твір.

Утім, спілкуючись із учасниками презентації, відзначив протилежні точки зору. Комусь роман сподобався, інші говорили, що його не зрозуміли: «Не зачепило…» Аудиторію складали переважно молодь і люди середнього віку, як і сам автор. Але тільки-но почалася автограф-сесія, в чергу до письменника стали майже всі: і симпатики «Інтернату», і його критики.

Став у чергу і міністр культури Євген Нищук. Зізнався, що серед багатьох книжок на Львівському форумі придбав і цей роман.  Переконаний: Сергій Жадан – супер-сучасник, здатний вести за собою.

…Коли по закінченню вечора вийшов у теплу київську осінню сутінь і брів вулицями, повертаючи у пам’ять особливо яскраві спалахи цієї зустрічі, час від часу мимоволі напливало Жаданове – наче одкровення чи порада вірного друга: «Розумієш, жити потрібно там, де тебе не лякає смерть».