Історія депортації, шлях повернення

Десять тематичних інсталяцій, заполонивши кілька залів національного  комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ), повертали думки і почуття до трагічних подій 75-тирічної давнини, коли волею Кремля почалося масове насильницьке вивезення кримських татар з їхньої отчини, Кримського півострова. 

Перше, що привертає увагу, – п’ятикутна зірка з серпом і молотом, котра височіє на будівлі павільйону. Медаллю такої форми, і непростою, а золотою, за Радянського Союзу відзначали за особливі заслуги. Кавалерів цієї нагороди називали Героями соціалістичної праці і возвеличували всілякими пільгами та перевагами. Масивні двері привідчинено: напевно, щоб заходило тепле повітря – туди, звідки віє холодом. Найперше – від портрета організатора радянських геноцидів, «батька народів» і того ж таки Героя соцпраці Іосіфа Сталіна. Власне, це портрет… його посмішки. Убивчої. Конструкція з іржавого заліза, грубі зварні шви, гострі кути і нерівні площини панахають, трощать і переламують спокійну велич простору  на зону напруженості, дискомфорту, тривоги. Читаю текстовий супровід інсталяції: «Це контраст між системою, яка чинила злочин та вітринною дійсністю, яку транслювали назовні. Це погляд на драматичні події, пов’язані з виселенням кримських татар із території Криму». Бажання чимдужче втекти звідти, але стримуюся: подорож у той морок лише починається.

Проектор  висвітлює текст, на білих стінах, занурених у темряву. Історія кримських татар – корінного населення півострова, який у них нагло відбирали двічі за нову історію: 1944-го і 2014-го. Двічі один і той самий ворог: кремлівський великодержавний держиморда. І за повернення якого ми нині боремося пліч-о-пліч з кримськотатарським народом – як громадяни однієї соборної незалежної держави… Ось мертвою блідістю сяє на стіні  лиховісна  постанова Держкомітету оборони за підписом Сталіна, яка звинувачувала більшість кримських татар у зраді Батьківщини, дезертирстві з частин Червоної Армії, переході на бік ворога… Як диявольське клеймо. А поряд – величезна мапа з позначеними шляхами депортацій. І страшною статистикою жертв цього сталінського бузувірства, що вимірюється десятками тисяч замордованих – за різними даними від 20 до 46 відсотків вивезених кримських татар.

…Чорна зала у півмороці. П’ять незастелених ліжок, наче щойно покинутих. Над ними – ґасові лампи… Здається, господарі от-от повернуться, знову ляжуть спати… Але марні сподівання: ніхто вже не вернеться. О 5-тій ранку 18 травня 1944 року в цю оселю ввірвалися сталінські опричники, зачитували наказ, а люди слухали і не йняли тому віри.

Більшість, ким тоді набивали вагони-«скотовози», по 120-150 душ, – літні люди та діти. На збори їм дали 15-20 хвилин. У сутичках із солдатами чимало жінок постраждало, їх били прикладами. У довгій дорозі – без їжі й води, без елементарної медичної допомоги; померлих просто викидали на залізничний насип. Про це з екранів згадують очевидці, ті, кому досвіток 18 травня 1944 року зарубцювався у пам’яті довічним кривавим пасаманом. Ці люди зорять з моніторів у самісіньку душу, благаючи про єдине: вислухати. Їхні історії кривавлять незагойною раною.

Вражає інсталяція «Пісковий годинник». Жорна  як символ нелюдської жорстокості радянської влади. А білі покривала – це саван, в якому традиційно ховають мусульман. Як пам’ять про гекатомби замордованих.

В оселі депортованих кримських татар заселяли переселенців з Росії. Нові господарі звично принесли сюди геть інший, чужий побут, стираючи сліди і знаки автохтонів. Проте збереглися особисті речі, прикраси, які кримські татари встигли взяти з собою і які дивом не обміняли на рятівну їжу та ліки. Інсталяція «Оживлені фото» відтворює життя та побут корінного населення Криму, їхню багату культуру та історію.

Трагедія 18 травня стала чорним днем щонайменше для двох поколінь кримських татар. Перші втратили все – оселі, землю предків… Опинилися у чужині – на межі життя та смерті. Другі народилися ізгоями, за тисячі кілометрів від батьківщини. Але не втратили по чужих світах родової пам’яті, довгі роки жили надією повернутися. Шляху додому із заслання присвячено інсталяцію: голе дерево символізує труднощі й поневіряння, втрати та нестатки. На одній гілці – паранджа, жіноча накидка на голову, поширена в Середній Азії. На іншій – марама, теж головний убір кримськотатарських жінок…

Інсталяція «Шлях додому» завершує виставку «Вкрадений Крим. Історія депортації». Для нинішніх нащадків депортованих він, той шлях, і нині перекритий блокпостами: на землі кримських татар нахабно хазяйнують діти-онуки тих, хто 75 років тому втілював сталінський геноцид. І методи нинішніх окупантів нічим не кращі од їхніх більшовицьких родичів.

Так є, але так не буде. Не носить довго вражу силу отча земля: воздасть «злодіям за злая», проковтне і сліду не лишить!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company