Його забрав «Синій кит»

Він ріс хорошим хлопцем у нормальній сім’ї. Непогано вчився і займався спортом. Одного ранку поклав у сумку кросівки і поїхав на тренування. Але додому не повернувся. Його забрав із собою «Синій кит».

Інтернетівська «гра» вже коштувала життя кільком молодим українцям. Ви реєструєтеся в групі, отримуєте перелік завдань, які треба виконати. З того моменту час мовби спресовується, виснажливі завдання приходять серед ночі. Кожного учасника ніби «беруть на слабо»: ану, чи зможеш, докажи, що не слабак! Ви в моральному стресі, надламані безсонням, немає й хвилини, щоб зупинитися і подумати. «Ми за тобою стежимо. Докажи… Ми про тебе знаємо все. Подолай  страх, нічого не бійся. Не зробиш,  постраждають  батьки…»

За приблизними підрахунками українських правоохоронців, близько тринадцяти тисяч дітей беруть участь в соціальних групах з нахилом до самогубства.  Такі спільноти відстежують і закривають, але на зміну «Синьому киту» припливають просто «Кити» чи «Море китів», з’являються  «Прокинься о 4.20», «Тихий дім», «Палата №6»…

Хтось не зміг здолати психологічного монстра і кинувся під поїзд у вказаний час, у вказаному місці… Хтось наївно намагався обдурити своїх смертельних поводирів… Перед тим, як ступити у прірву з багатоповерхівки, дівчинка  викликала «швидку допомогу». А до цього отримала останню «есемеску»: «Дійсність – то сон. Зроби крок і прокинься»…

Хто стоїть за «Синім китом», кому потрібні підліткові смерті? Однозначної відповіді на питання немає. Правоохоронці припускають, що за подібними інтернет-групами  можуть ховатися законспіровані співтовариства, куди входять любителі «полоскотати собі нерви» . Усілякими порнозбоченнями  частина «емоційних гурманів» переситилася. А якщо таким показати самогубство?  Не «кіношне», а справжнє! В реальному часі!  Було, що в останню мить, готовим зробити крок  у смерть, ніякої команди  не надходило. Мабуть, на «місце зйомки» не встигала  приїхати «знімальна група»…

Можливо, смертельна  «гра» з дітьми – одне із тисяч отруйних щупалець російського спрута, що веде проти України неоголошену «гібридну» війну? Взяти під контроль частину суспільства, посіяти страх і паніку, поселити в чиюсь душу безвихідь – чим не дієва психологічна зброя ? Але  цього теж не можемо однозначно стверджувати,  хоча коріння гри тягнеться і в Росію також.

Заарештований  адміністратор смертельної  групи двадцятиоднорічний росіянин Філіп Будейкін, він же Філіп Лис, запевняє: хотів лише привернути побільше цікавих, а не провокувати їх на самогубство. Але через оту «цікавість» до його сторінки із життям покінчили щонайменше п’ятнадцять підлітків.

Як не потрапити  до пащі «Синього кита»? А тут усе залежить від нас із вами. Порадами і  спостереженнями  ділиться кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології  Інституту людини Київського університету імені Бориса Грінченка Наталія СТАРИНСЬКА.

–  Молодь завжди була  емоційно вразливою. Дорослий  подивився фільм жахів, пережив якісь почуття, але він розуміє – то суцільна вигадка. А підліток залишився в емоційному вигаданому полі. Йому здається, що подібне можна повторити і в реальному житті.

Щось схоже, на думку психолога, відбувається і в деяких закритих підліткових інтернет-групах. Учасники потрапляють під вплив побаченого і прочитаного, у них нові емоції, вони такого ще не відчували, вони дорослішають у своїх очах і в почуттях! З іншого боку, через кіно, через інтернет і телебачення діти вживаються в агресію. Вона стає можливою, а для декого – нормою. Звідки у дітей прояви жорстокості? Вони подивилися фільм, де після п’яти  пострілів у голову екранний  «герой» дає нападникам здачі. Підлітки впевнені, що так і в житті… Тим більше, що дехто й сам потрапляв під гарячу батьківську руку, а потім давав штурханів молодшим…

Діти формують свою поведінку, спостерігаючи за іншими, передовсім за старшими. Вони копіюють не тільки вчинки, а й емоції. Так, експериментальні дослідження показали, що у людей, які дивилися фільми зі вбивствами і каліцтвом, думки були агресивнішими, а поріг можливого насильства нижчим, ніж у тих, хто дивився «мирні» фільми.  Дітям показали сцену, де дорослий ламав іграшку. Після фільму у групі не залишилося жодної цілої ляльки. Але ж можна бути жорстоким не лише до іграшки, не лише до друзів і рідних, а й до самого себе…

Ось кілька простих порад від психолога Наталії Старинської. Дорослим вкрай потрібно навчитися спілкуватися з дітьми. Не повчати, а вислухати. Вміти доводити, переконувати, а не ховатися за фразу: «Так треба, бо я сказав». Не запитувати увечері: «Де ти був?», а «Що тебе вразило, що захопило, щоб ти хотів пережити ще раз?» Треба налаштовувати дітей на здорові, життєдайні емоції, застерігати від вигаданих екранних сюжетів. Дитина емоційно беззахисніша, вона не знає, як правильно до кінця повестися, коли її образили, коли зрадили, коли  довірливо попросили про погане.

В ідеалі підлітки і молодь мають дивитися фільми  чи телепередачі відповідно до свого віку. Батьки мають порадити, що дивитися із «дорослого» кіно. А ще краще – переглянути разом та обговорити. І обов’язково цікавтеся чим дитина «живе» в Інтернеті, з ким товаришує, чим захоплюється. Не взагалі, а саме зараз.

 *   *   *

Після розмови з психологом вирішив для себе. У нас  завжди  не вистачає часу, ми скрізь не встигаємо. А якщо так, то відкладу сьогодні всі свої «нагальні діла». Все рівно не встигну. Поспілкуюся з донькою і сином. І не лише сьогодні.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company