Український документаліст Володимир Качур провів зустріч зі студентами столичного Грінченкового унівеситету. Майстер ділився секретами творення успішного кінопродукту, захоплював житейськими бувальщинами. І радив завжди брати з собою в кінозалу… кілограм фініків. Замість попкорну.

Найбільшою загатою, яка стримує розвиток документального кіно, залишається його неприбутковість. Цей жанр майже відсутній на телебаченні. Сучасні телеканали, схоже, все ще не готові просувати кінодокументалістику.

Хоча роль документа і документального в кіно та телепросторі зростає. З великими потугами, але ринок кінодокументалістики все ж формується. Маємо потужний легіон  вітчизняних режисерів, славетну школу української кінодокументалістики.

Що ж до Володимира Качура, то він уявляється мені тим мудрим  і голодним левом серед прайду українських кінодокументалістів, який постійно шукає «здобич». Його досвід, привезений з Європи, прислужиться молодим талантам.

Він спершу видається простим у спілкуванні, швидко лагодить тісний контакт зі студентами, пропонує комусь із нас фільмувати лекцію… Розповідає, що прийшов… капіталізувати свої знання, передати їх студентам-початківцям…

Наголошує на важливості простої, людської кіно-мови, яка б легко сприймалася глядачем. Каже, 70% сценарію – це дієслова, адже кожен епізод складається з дії, герой постійно йде до своєї мети. Переконує: пишучи сценарій, не варто боятися завдати болю головному герою. Мовляв, успіх Шекспіра – саме у здатності автора до вбивства своїх дійових осіб. І навіть: «чим гірше позитивному герою – тим краще сприймається фільм. Саме цим Шекспір «бере» і досі».

Несподівано? Звісно. Спірно? Очевидно. Але творчість – це і є таїнство неповторного. Недаремне ж мудрий філософ порівняв її з деревами: кожне володіє особливими властивостями і приносить властиві тільки йому плоди.

– Режисер повинен вчити актора, як грати, оператора – де розташувати камеру, а при цьому – усміхатися… Маєш вилити повне відро любові на своїх колег. І то щиро! – запевняє Володимир Качур, ще й для переконливості жваво ілюструє це мімікою та жестами.

І я йому вірю.