Калинові зустрічі. Odpoczywaj na wsi!

По завершенню врочистостей на Козацькій Могилі, залишаємо гостинний Куявсько-Поморський край і прямуємо до Вармінсько-Мазурського воєводства. Саме у його адміністративному центрі  Ольштині – штаб-квартира фестивалю «Калинові мости». А тим часом милуємося  довколишніми краєвидами, що відкриваються обабіч новісінької автостради: озера, протоки, зелені ліси, луки, доглянуті поля. Вразила кількість попереджувальних дорожніх знаків з мальованими козулями. І справді, водіям треба бути пильними – невдовзі побачили цих полохливих тварин: спокійно паслися неподалік дороги. Минаємо невеличкі населені пункти. На табличках назви польські, а більшість будинків – з червоної цегли, характерної «німецької» архітектури. Це Вармія і Мазури, «край тисячі озер», як ще їх називають.

Після Другої світової ця частина Східної Пруссії відійшла до Польщі. Донедавна це був депресивний аграрний регіон. Однак вступ до «Євроунії», (так тут називають ЄС), а відтак і чималі інвестиції на очах міняють ситуацію. Передовсім ідеться про масштабні інфраструктурні проекти. Через колись непролазні мазурські болота, де на початку Першої світової захлинувся наступ російських військ, прокладають суперсучасні автобани, вже діє новітній аеропорт. Один з пріоритетів розвитку краю – туризм. І, що важливо, вагоме місце у формуванні індустрії відпочинку і розваг поляки відводять аграрному секторові.

«Odpoczywaj na wsi!» («Відпочивай в селі!»). Це проект польського Міністерства сільського господарства і розвитку села. Головна стратегічна лінія його втілення – донести до людей як можна добре і з користю відпочити в селі.

Свьонтки

Цей сільський муніципалітет розташовано в Ольштинському повіті, у центрі Вармінсько-Мазурського воєводства. До гміни (такий собі польський аналог наших ОТГ – об’єднаних територіальних громад), входить 13 сіл, у яких живе 4102 мешканці.

– Площа гміни – понад 16 тисяч га, в тому числі понад 12 тисяч – сільськогосподарські угіддя і дві з половиною тисячі лісів, – розповідає війт гміни Славомир Ковальчик.

Спілкуємося з війтом українською. Пан Славомир – нащадок українців, переселених у Вармію у повоєнні роки сумнозвісною операцією «Вісла», закінчив українську школу в розташованому неподалік Гурово Ілавецькому. Та й у місцевій школі діє міжшкільний пункт вивчення української мови, де студіюють також засади греко-католицької церкви.

Особливу увагу місцева влада приділяє екологізації життя селян. Для чого долучаються і «європейські» проектні кошти. На дахах гімназії, шкільного та дошкільного комплексів встановлено 287 фотоелектричних панелей. Так забезпечують навчальні заклади електрикою, а надлишки її – продають. Також за рахунок європейських інвестицій розбили дендропарк, оновили тротуари, прокладаються велодоріжки. Все це робить життя селян комфортнішим та й накличе сюди більше туристів.

А подивитися у Свьонках є на що: характерні для Вармії старовинні червоної цегли статечні садиби, величні церкви, ошатні каплички. Задля приваблення туристів розробили та проклали місцевими мальовничими теренами  веломаршрут «Наполеон Трейл».

– На початку ХІХ ст. тут побував Наполеон Бонапарт, – з гордістю каже завідувачка бібліотеки Дорота Пшекоб. – Під час військового походу імператор навіть ночував у нашому селі, з 6-го на 7 червня 1807 року. Тут загинув у битві з російськими «казакамі» його славетний соратник – генерал Етьєн Гійо.

Про драматичні події вже далекої минувшини розповідає стенд зі знайденими на місцевих полях тогочасними артефактами. Поряд за склом – не менш цікаві знахідки часів Першої світової.

Запитую господарів чи планують цими теренами прокласти туристичний маршрут слідами розгромленої у Східній Пруссії 1914 року російської армії генерала Самсонова.

– Це було не тут, а за 80 кілометрів звідси, там, де я народився, –  дипломатично зауважує секретар гміни Ярослав Мілевський.

Звісно, на яку відповідь можна було очікувати, якщо звідси до кордону з Калінінградською областю РФ кількадесят кілометрів.

Місцева бібліотека – справжнє серце культурного життя гміни. Тут створили інформаційно-туристичний та культурно-освітній центри, проводять майстер-класи, вишколи, концерти. Постійно діюча виставка робіт місцевих фотоаматорів вражає своїм професійним рівнем. Особливою гордістю пані Дороти є студія гончарства, що діє у тих-таки бібліотечних стінах. Місцеві ентузіасти створили вельми цікавий каталог капличок (їх на теренах гміни 63). Ці культові споруди відтворені не лише на світлинах, а й у мініатюрних макетах, виліплених керамістами. Нині це найпопулярніший сувенір для гостей Свьонток.

Коли мова зайшла про агротуризм, господарі одразу заговорили про два потужні господарства, популярні далеко поза межами Вармії. У Клонах, в агросадибі «U Dziedzica», оточеній лісами та мальовничими галявинами, пропонують насолодитися гостинною сімейною атмосферою подалі від гомінких автострад і галасливих міст. Піші, велосипедні, кінні прогулянки. Взимку – поїздки саньми. І як же в краю тисячі озер без риболовлі, вечірнього багаття та й грилю!

Боротьба за клієнта вимагає збільшувати перелік послуг та розваг. Екосадиба «Kwaśne Jabłko» у Влодуві включає у ціну, окрім традиційних пропозицій – користування Wi-Fi, велосипедами, каяками, пляжем на озері, ще й власну «родзинку» дегустацію трьох типів сидру – прямо тут, на його виробництві.

Додатково, за ваші гроші, – майже будь-який каприз: масаж і спа-центр просто неба, майстер-класи з різних ремесел і мистецтв, гра в гольф, кінні прогулянки. Шанувальників дикої природи, певно, вабитимуть орнітологічні студії: спостереження за качками, граціозними журавлями та лебедями, яскравими рибалочками, гордими орланами-білохвостами. А якщо пощастить, можна на камеру «вполювати» й полохливого та відлюдькуватого чорного лелеку.

– Наші місця так і називають:  «краєм птахів», – з гордістю зауважує війт Свьонток.

Погодьтеся, таке «Odpoczywaj na wsi!» справді вражає.

Тому і їдуть сюди не лише поляки, а й іноземці. Тих, окрім рівня цінової пропозиції, сервісу, гостинності, вабить очікування незабутніх вражень.

Вармінське ранчо

Як працює польський агротуризм – знайомимося у господарстві «Ранчо Койріс». Назва начебто американська, терени – польські, а господар – литовець Януш Койріс.

– Мої батьки отримали шість років заслання до Сибіру, – розповідає пан Януш. – Коли Сталін помер, короткий час була можливість виїхати звідти. Так вони опинилися в Польщі. Я вже тут народився.

На честь нашого приїзду Януш вбрався у вишиванку. Ось така, на перший погляд, дрібничка. Але гостям ця увага приємна.

– Ви, українці, приїхали вдруге. А так – 80 відсотків туристів з Німеччини, поляків дуже багато з міста , росіяни приїжджають, бо кордон поруч.

Огрядний, статечний, сидить біля такої ж статечної клуні, зведеної, певне, ще попередніми німецькими господарями.

– З чого все починалося?

­– Закінчив вище музичне училище. Став думати, що робити далі: або поросят вирощувати, або помідори, або далі вчитися. У мого дядька були коні, і я йому допомагав. В нього всього навчився. Тож узяв у батька гроші, купив перших коней. Мені дуже допомагав дядько, як міг і чим міг. Тоді було спокійно, не було таких податків. Було маленьке тихе село.

– Землі в мене  30 гектарів. Бачите, яка природа довкола, дуже красиво. Є орна земля, покоси, ліс, озеро. Маю чимало овець, є кози, гуси, кури, кролі. Але найбільше люблю коней. Їх в мене двадцять п’ять. Цілий день мої конячки бігають до озера, до річки, їдять покіс, а ввечері працюють – розважають туристів.

Тим часом під’їжджає парокінна «туристично-пасажирська» бричка, котра легко вбирає в себе десяток гостей. Дужі вгодовані рисаки рвучко беруть з місця. Ними впевнено править дівчина, теж, як і господар та інші робітники ранчо, вбрана у вишиванку. Бо сьогодні за програмою – «Козацький вечір». Схоже, така тематика – тут популярна: екзотика для гостей із Заходу.

Їдемо лісом. На роздоріжжі зупиняємося – пропускаємо кавалькаду інших гостей ранчо.

– У мене все дуже добре організовано, люди заздалегідь купують вибрану програму, – пояснює пан Койріс. – Наприклад, замовляють християнське весілля або козацький вечір – будь ласка. У мене професійний туризм, немає такого, щоб люди приїхали, гуляли, вешталися і не знали що робити.

Після спільної вечері – концертна програма. В центральній частині старовинної клуні, ледь не на три поверхи заввишки, зі сцени грає, співає ансамбль робітників ранчо під орудою маестро Януша. Все-таки музична освіта дається взнаки. Лунають польські, українські, російські пісні. Перед сценою запально кружляють танцюристки, до яких приєднуються гості.

Свято добігає кінця. На завершення туристам пропонують придбати місцеві сувеніри на згадку про гостинне ранчо «Койріс».

Отак працює чітко вивірений агротуристичний конвеєр пана Януша, приносячи господарю прибуток, працівникам – робочі місця, а гостям – задоволення та приємні спогади.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company