«Кардинал»

Уночі перший мороз ліг срібною рядниною на руді пасма осені. З учорашньої ночі на маминому обійсті усе, що було доти соковитим, пружним і яскравим, стало ніби ошпарене кип’ятком – айстри і жоржини, і навіть альстремерія у горщику за склом веранди не сховалась… Але найжалюгідніше на вигляд з того раптового нічного морозу – листя маминої гордості і пристрасті, виноградне листя «Кардиналу». Воно зробилось ніби плівка до комп’ютерної техніки – із неживим попільним лиском. А поміж ним, тим мертвим із ночі виноградним листям, світяться бризки життя – соковиті грона в оболонці ліліякового кольору. Мама зумисне лишає ті грона, той «Кардинал» її  в обійми першого морозу…

Тепер його, спарованого з морозом, можна зривати…   Я рву, а мати внизу тримає великий кошик, сплетений з верби нашим сусідом (за півлітру самогонки)…

«Кардинал», після «шлюбної ночі» зі шпарким морозцем, має нарочитий мускатний смак. Смак якоїсь загадковості і таємничості. Тужаві виноградини у цей перший день після першого морозу мають такий баланс терпкого і солодкого, що від того соку, від того вина почуваєшся насправді… кардиналом, і на якусь мить губиться час, простір, епоха, і ти ніби не тут, не в українському селі, не в цій державі, де в королях Арсеній чи Петро, а там, де п’є таке ж вино Людовик…

Але сік маминого «Кардиналу» діє недовго…

А ще стоїть перед очима кущ взятих морозом жоржин. Їхні бордові голови мертво схилилися, але я знаю, що вони ще довго так стоятимуть, і мати їх зумисне не стинатиме, бо крепко любить…

*   *   *

…Після того «Кардиналу» уже в міській зйомній квартирі я довго не можу заснути… Це місто мені чуже. Хочу назад, у село, у ті мускатні запахи й смаки. Але натомість плутаюсь у віртуальній павутині. І там, на Фейсбук-сторінці мого приятеля, знаходжу раптом, ніби якусь віддушину, ніби суголосся…

Сьогодні сонце змерзло, мов зайча,
Що між кущів пригаслих заблукало.
І гайворони злякано мовчать,
І не відомо, що їх налякало.

Густе зело під срібло полягло,
Та в білому тривожна темнота є.
Цілує осінь мертвих у чоло,
А на живих уваги не звертає…

То із Фейсбук-сторінки Сергія Пантюка…

Я читаю й перечитую знов і знов ці дві строфи і думаю: як ото люди знають? Пантюк – про рими і їхню магічність, а моя мама – про виноград, що зветься не абияк, а – «Кардинал».  Якому неодмінно треба «шлюбної ночі» із першим морозом.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company