Катарсис

Коли маленькі полтавські політики, згадуючи далеке минуле, говорять про Полтаву як «духовну столицю України»,  це, на жаль, викликає хіба що гірку посмішку. Та все ж Іван Драч стверджує, що Полтава має митців столичного рівня. Розмова тоді у нас була про подвижника музейної справи, мистецтвознавця, художника і реставратора Кіма Скалацького.

Щастя, що він не самотній у Полтаві.

Пригадую, як багато років тому на одному з місцевих телеканалів показували відеосюжет про життя і творчість славетного полтавського актора, народного артиста України Василя Голуба. Тоді тележурналіст допитувався у Василя Григоровича, чи не було йому заманливих пропозицій перебратися до столиці?

– А чого ж, було, – відповів Голуб. – Манили у столицю і навіть закордон, але я маю хоч раз на тиждень приїхати в рідну Кам’янку на батьківський поріг.

Казав так щиро, а знімали тоді якраз коло батьківської хати, що не повірити у цю щирість було просто неможливо. Це вже згодом довідався про великий успіх артиста під час гастролей у Канаді: там розчулена публіка буквально носила його на руках.

Банальна думка – про багатогранність таланту.  Та як не сказати про те, що Василь Григорович не тільки різноплановий актор – трагічний і комічний. Що він і прекрасний співак, з неповторним оксамитовим баритоном. А до того ж має навдивовижу гостре перо. Про це мало хто знає, окрім «братів по цеху». Його поетичні жарти влучні й дотепні. Частенько – солені і перчені, але смаку не псують. Театральні «капусники» не обходяться без Василя Григоровича: там він неперевершений головний режисер.

А три роки тому Василь Голуб створив моновиставу про нашого Пророка «В степу безкраїм за Уралом»: виступив і режисером, і в головній ролі. Відтоді в березні, на Шевченківські дні твір з незмінним успіхом іде в Полтавськім театрі.

І цьогорічного Тарасавого дня полтавці знову побачили цю моно виставу. Ще й оновлену: змістом, костюмами, музичним супроводом. Славно дебютував новий диригент театру Олександр Сурженко. А мистецьких стосил виставі додала диво-музика Мирослава Скорика.

Партнеркою Василя Голуба на сцені стала Аліна Синягівська: її Оксана западає в душу, здіймаючи хвилю почуттів. Проникливе прочитання Шевченкових поезій – Словом і Піснею. Органічно вписалася у п’єсу і дума Мазепи про чайку у виконанні тріо «Стрибожі внуці» та народні пісні «Повій, вітре, на Вкраїну» і «Чорна рілля» у натхненному виконанні Василя Голуба. Вражаюче прозвучав фрагмент з «Поеми про Україну» Александрова у фіналі п’єси.

Найпотужніше глядацьке враження – катарсис.  В залі плакали, зал скандував… Почув захоплене:

  • Та він же не грає, а живе цим!..

Створюючи моновиставу Василь Голуб, добирав Шевченкову поезію щонайбільш злободенну. Щоправда, який із рядків Пророка сьогодні бодай на йоту застарів?  І треба було бачити, як реагували глядачі-старшокласники, коли зі сцени котилося вогненною лавою про «панів неситих і лукавих», чи про тих, хто «неситим оком на край світу позирає…». Або сповнене докуки: «Мені однаково чи буду…»

Слухав, дивився у ці захоплені юні очі і згадував справедливе обурення знаного доктора філологічних наук з Києва, про те, що «пани неситі і лукаві» вилучили з нинішньої шкільної програми Тарасове «Мені однаково…» Як таке могло статися в «сем’ї вольній, новій»? Після Майдану Гідності і спокутної крові Небесної Сотні? В чиїй каламутній чиновницькій голові зароїлася ця підла думка?

Увесь час, поки жила вистава, в залі струменіла неймовірної сили напруга. Навіть коли дали завісу, вдячний, захоплений, очищений глядач не спішив до виходу.

Так сприйняли виставу люди. А міські можновладці не спромоглися навіть на рекламу. Бовваніла одна афіша біля театральної каси, та й та сиротою, при  землі.

У березні до дня свого народження Василь Голуб готує творчий звіт  –  теж за власним сценарієм. І про цю знакову для полтавців подію міське чиновництво від культури воліє ні пари з вуст: реклами в «духовній столиці» немає.

Loading...

Коментарі до Катарсис

  1. пан спортсмен сказав:

    “Нет в родном отечестве пророка”.Актуальна програма,але на жаль,створена та не донесена до слухача, бо автори та актори нехтують прдюсерами-прфесіоналами.

    • Олександр сказав:

      Вони до цього ще не звикли. Та й “продюсери”, здебільшого просто посередники, хапають собі від 50 до 75% заробітку артиста. Чого ж до них звертатись?

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company