Казки засіяли вічність

«Особливий художній погляд на події Революції Гідності, поєднання магічного реалізму, міфології з документальною хронологією. Гостросюжетна, драматична історія про пошуки нацією своєї ідентичності», –  так відгукнулася  перша критика на роман Даніеля Григорчука «Міф та божевілля».

Автор, професор медицини Іллінойського університету, має українське коріння, онук українського січового стрільця, який був у Києві на Софійському майдані, коли сто років тому тут урочисто зачитували Акт злуки двох незалежних держав – УНР і ЗУНР в єдину суверенну Українську державу. Як вірусолог разом з українськими колегами досліджував  причини масових захворювань в Україні: зокрема алопеції в Чернівцях . Вивчав медичні наслідки  аварії на ЧАЕС. А красне письменство займало решту його часу – той, що зазвичай відводять для відпочинку. Його другий англомовний роман (перший — «Спійманий у потоці») «Міф та божевілля» отримав відзнаку громади Чикаго. Даніель Григорчук не був очевидцем тих страшних і героїчних подій, але ретельно за ними стежив, вивчав, і, схоже, знає про Майдан більше, ніж дехто з українців.

У романі автор поєднав народні традиції сходу та заходу, документальність і рідну казку (зустрічаємо на сторінках драконів і Бабу Ягу, зачаровану принцесу, Івасика Телесика),  сучасне переплів з древнім: знайшлося місце половецьким танцям,  кубанському козаку Ярославу Сірку, священнослужителю Іларіону, «есбеушнику», а фактично російському «фе-ес-бешнику» Плюєву.

Давні друзі Даніеля Григорчука, очевидно, не стануть заперечувати, що в обох романах автор відтворює досвід свого першого знайомства з Україною, тоді ще радянською тоталітарною республікою в радянській імперії.  Він юнаком-скаутом приїхав сюди в далекі сімдесяті. І затриманий КДБ: зустрівся з кількома дисидентами. За це його судили і депортували з України із забороною повертатися.

 «Міф та божевілля». Хто скаже, де закінчується перше і починається друге, де справжнє, а де уявне? Це дійсність у казці, чи казка, що стала реальністю? Відповім так: автор показує взаємодію внутрішнього світу людини й зовнішнього, минулого й сьогодення. Наші найстрашніші вороги не «тітушки» з битками, не злочинна влада з міліціонерами, а ми самі. Зло, яке осідає всередині, наказує нам красти, брехати, руйнувати. Добро мовби потрапляє в пастку, довіряючись не тим людям.

Микола Телесик, фотожурналіст і мрійник, виходить зі своїми друзями й тисячами однодумців на Майдан. Після побиття його запроторюють до «психушки» і, як Іван, селянський син із казки, він має побороти «дракона». Разом з Миколою до лікарні потрапляють інші «пацієнти», яких примусово вважають за хворих. Те місце у Биківнянському лісі, «де лікарі — божевільні, а пацієнти — здорові».  Ця хвороба суспільства, насправді,  давно і далеко вийшла за ворота божевільні, за межі сьогодення.

 «Майдан — це не боротьба за націоналізм. Це боротьба за людську гідність. Це боротьба за верховенство закону. Це боротьба за рівність», — такий висновок робить автор після осмислення тих подій, увівши їх в контексти різних історичних епох, пройдених Україною.

 «Микола кинув виклик самому собі. Схопив кувалду, замахнувся, і щосили вдарив об голову Леніна. Червоний карельський граніт розлетівся на шмаття». В Миколі Телесику впізнаємо тисячолике молоде покоління, що пройшло через пекло смерті заради нового життя, задля відновлення волі, свободи та людської гідності.

 «Новорічна ялинка Євромайдану: синьо-жовті прапори України мирно перепліталися із зірками Європейського Союзу… Площу розтинали спалахи і вибухи гранат. Вітер розносив сльозогінні газові хмари… Микола фільмував…».

Та героїчна історія вже віддаленіла, стала минулим. А разом з нею відійшли – сподіваюся, навічно – тоталітарні жахи псевдодемократичного режиму. Хоча його привиди ще блукають Україною, оживають і навіть рвуться до влади…

 Символічно, що презентація українськомовного варіанту роману «Міф та божевілля» відбулася  22 січня, на День Соборності. Того дня кияни, переважно молоді, вже традиційно у живому ланцюзі  єднання  знову простерли над собою Національний стяг. Через Дніпро, від Лівого берега до Правого. Від Сходу до Заходу, між Харковом, через Київ до Ужгорода, ми символічно з’єдналися в народ однієї держави з довічним іменням України. Нам її творити. І не лише руками, а й душею. Щирою, чистою, в якій не буде ні сліду ні знаку од давніх болячок недолі, неволі, упослідженості.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company