Маргариту Довгань, журналістку-шістдесятницю, добре знають у Київському військовому шпиталі. Тут вона своя, рідна: часто днює і ночує, щоб морально підтримати вояків, поранених, контужених, травмованих у нинішній  «близькосхідній» війні.  Для когось стала доброю мамою, комусь – турботливою бабусею. З лютого 2015-го по березень 2018 року жінка записала 287 історій про героїв – оборонців України. Створивши  правдивий літопис доблесті, болю, сили духу, волі до життя…

Символічно, що «Шпитальні нотатки» Маргарити Довгань презентували в Національному музеї літератури України, де зберігаються оригінали найкращих українських творів усіх часів.

Учні Київського військового ліцею імені Івана Богуна тихо перемовлялися, оглядаючи гостей заходу. Ясніють захоплено очі, коли бачать воїнів – героїв книжки. Ті переважно у цивільному, але не помітити їх неможливо. Хтось пересувається на милицях, у когось на обличчі хвороблива блідість, але погляд! Майже у всіх – одвертий, спокійний, проникливий… Усевидющий, бо ж витримав навіть жахний зир смерті.

– Я дуже схвильована, діти мої, що ви нині з нами, вшановуєте наших героїв, – звернулася до молодих кадетів пані Маргарита. – Саме ви наша надія на щасливе життя у незалежній державі, майбутнє  сильної, непоборної  Української армії.

Усміхнена і щаслива, сиділа за невеличким столом. Уже з перших хвилин презентації біля неї лежав великий букет квітів. Привітати авторку прийшли сестра славетного українського поета Василя Стуса Марія, головний редактор тижневика «Слово Просвіти» Любов Голота.

А тим часом Маргарита Довгань представляє одного зі своїх шпитальних співрозмовників.

– Чуб запав у мою душу на віки вічні! –  не стримує хвилювання. – Ви уявляєте, тяжко поранений, на перші гроші, накопичені у шпиталі, купує сопілку… Якось іду порожнім, шпитальним коридором і раптом чую голос сопілки. Чуб грає Гімн України.

Чуб і тут обережно тримав сопілку. Була вона з ним і на полі бою. Приклав до вуст, вдихнув, розправив плечі і…  На мить запанувала тиша. А потім велелюдний зал сколихнувся. Голос сопілки підвів людей з місць. Гімн України співали всі – натхненно, врочисто, злившись голосами в могутній хор: кожен відчував себе невід’ємною частинкою єдиної родини.

Онука Маргарити Довгань Стефанія, відома українська оперна співачка, також прийшла на презентацію. Присвятила свій спів лицарям-бійцям та своїй добросердній бабусі, яка так талановито вплела звитяжні історії наших воїнів у новітню історію України.