Наші шановані державні керманичі усіх рангів і різного калібру дуже люблять переймати всякий досвід. А ще більше – мандрувати у пошуках цього щастя світ за очі. І чим далі, тим краще: благополучно промайнувши цивілізованими континентами, вже й островів дісталися. Звісно, теж дуже цивілізованих і навіть постіндустріальних: Японських, Тайваню, Сінгапура…

Скільки за ці роки довелося перечитати всяких захоплених розповідей та інтерв’ю оцих високопоставлених казеннокоштних мандрівників чужими дивами! Сувої і томи! А толку? В кращому разі щось десь урочисто презентують, як проект чи намір, раз-двічі «круглі столи» проведуть чи конференції, щоб на журналістські пера і камери потрапити, побалакають красиво та й по тому. Хіба лишень, якщо колись хтось із пам’ятливих журналістів прилюдно згадає їм ті гучні наміри та презентації, відкажуть поважно і не кліпнувши: нам, мовляв, чужим умом не гоже жити, треба свій осібний шлях верстати…

Традиції в ім’я стабільного комфорту

Отак, пригадую, ми не так давно всім французьким жваво цікавилися. Переймали досвід їхнього урядування і самоврядування, пробували перенести їхні сфери управління для наших міністерств,  інститути держсекретарів за паризькими образом і подобою запроваджували… У 90-ті нас, слухачів тодішнього Інституту державного управління і самоврядування при Кабінеті міністрів (теперішньої Національної академії державного управління при Президентові), місяць стажували у Парижі та Ліоні. Поводили по всіх чиновних усюдах – від сенату і провідних міністерств до паризької мерії та органів місцевого самоврядування на рівні комун. Розказували, показували – очевидно, з тим прицілом, щоб майбутні українські чиновники високого рангу (нічого не вдієш, такими нас бачили довірливі французи) вже мали готові наміри, як ефективно реформувати державне управління.

Ще тоді, наслухавшись лекцій про чудотворну лібералізацію економіки і неймовірні переваги приватного над державним, був щиро здивований, як французи шанують свої державні органи. І з якими круглими очима не лише тамтешні чиновники, а й звичайні парижани чи ліонці сприймали наш, як нам здавалося, дуже прогресивні твердження, що «держава – неефективний власник». «Консервативна країна,.. вериги традицій,.. наполеонівські порядки…», – зарозуміло пхекав тоді хтось із наших на це здивування наших французьких співрозмовників. До слова, деякі з тих зарозумілих згодом стали помітними державними діячами. Але, якщо вдуматися, бодай із відстані отого нашого 30-літнього сталого бездоріжжя, яким чалапаємо відтоді: чи є в цьому сенс та й елементарна логіка, коли високопоставлений державний муж ремствує на державу як на хронічно нездалого господаря? Тоді щось одне з двох: або той чиновник помилився державою, або держава найняла собі недолугого менеджера.

А консерватизм, вивляється, теж буває різним. Як і його візаві – лібералізм. Власне, вікову французьку традицію державної опіки, якщо і можна назвати в чомусь умовно «консервативною», то хіба тільки у намірах забезпечити стабільно комфортне життя. Не еліті – народу, рядовим французам.  Іншими словами, французький господар-«консерватор» – це ліберал, у якого є улюблені діти й онуки.

Тоді, в час мого паризько-ліонського стажування, нам нічого не розповідали про SAFER. Принаймні, у моїх нотатках, які зберігаю відтоді, про це жодної згадки. А жаль. Нині були б ой як до речі. За французькими мірками SAFER (Sociétés d‘Aménagement Foncier et d‘Etablissement Rural) організація молода: їй шостий десяток. За статусом – вельми впливова, без перебільшення – значуща: її філії по всій Франції, і жодна транзакція із землею сільгосппризначення не обходиться без її вирішального слова. Це, по суті, державний арбітр у відносинах фермера із землевласником, покупця і продавця сільгоспугідь. Він відстоює інтереси фермерів, сільських громад, дбає про збереження поселенської мережі.

Таким чином, той ринок сільгоспземель, який в уяві багатьох наших політиків і землехапів мав би бути такою собі стихійною вольницею, у цивілізованій Франції жорстко контролює держава. SAFER може все: викупити ділянку поза чергою чи заблокувати угоду купівлі-продажу угіддя, якщо запідозрить спекуляцію, або загрозу чи заваду цієї угоди для діяльності місцевих фермерів, передовсім молодих чи початкуючих.

В одному з російських інтернет-видань, розрахованому на товстосумів, які бажають вкласти капітали у закордонну нерухомість, вичитав детальні поради для потенційних покупців французьких виноградників. Ось розлога, проте знакова цитата з цього «практичного керівництва» «соотєчєствєннікам»: «Є одна потенційна завада, ситуацію з якою слід вияснити перш ніж здійснити купівлю. Навіть коли вас влаштовує ціна і ви вже ударили по руках, укладаючи угоду, виноградник вашої мрії може зарубати організація за назвою  SAFER. Цей державний орган і його філії – найбільші покупці виноградників у Франції.  Одна з його турбот – щоб місцевих молодих виноградарів не витіснили з ринку. А тому коли хтось 35-ти років од народження схоче заплатити за виноградник, скажімо, $325 000, то SAFER може заблокувати покупку, піднявши ціну до $450 000. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації – купувати маєток уже зі сталою репутацією та/чи прекрасним будинком, – це виправдано підніме вартість власності. Тоді люди із SAFER уже не зможуть запропонувати більшу ціну».

Під державною парасолею

Робер ЛЕВЕК, директор Національної федерації товариств земельного устрою та розвитку сільських територій Франції (SAFER), нещодавно побував в Україні. Взяв участь у Міжнародній конференції «НІГД: на шляху до інформаційного суспільства», виступив перед студентами та викладачами Національного університету біоресурсів і природокористування України.

– Пане Робер, яку роль відіграє SAFER в господарському житті Франції?

– Наша державна установа покликана сприяти розвиткові сільського господарства, покращувати виробничі структури – аграрної та лісової галузей, а також захищати природні ресурси (ґрунти, воду, біорозмаїття, краєвиди) та протистояти техногенним викликам. Також ми забезпечуємо прозорість ринку земель сільськогосподарського призначення. Федерація може придбавати для зберігання сільгоспугіддя, що продаються на відкритому конкурсі. З дальшим правом перепродажу цієї землі, на основі проектів землекористування, які представляють потенційні покупці – приватні чи державні. Ми можемо купувати землю на загальних умовах, як це і трапляється у більшості випадків, але нашу установу наділено переважним правом купівлі землі, і тому SAFER має всі можливості придбати земельну ділянку, так би мовити, заступивши інших реальних покупців, якщо ми вважаємо їхні проекти недостатньо добрими. Тому нотаріуси зобов’язані інформувати SAFER про всі проекти угод продажу-купівлі сільгоспземель. З 1962 року таку інформацію нам надсилали звичайною поштою, із повідомленням про отримання, але завдячуючи новітнім інформаційним технологіям ми цей процес уже «дематеріалізували».

– Як це відбувається?

– Тепер отримуємо електронний варіант відомостей про всі проекти угод купівлі-продажу сільгоспземель, скріплений електронним підписом нотаріусів. Для цього створено спеціальний сервер нотаріату, який перевіряє інформацію, автоматично виставляє дату, відомості архівуються і вже тоді надходять на наш сервер. Тут інформація ще раз звіряється в автоматичному режимі, виставляється дата, архівується та розсилається в 13 філіалів SAFER по всій Франції. Електронний підпис та автоматичне датування насправді багато значать: наше першочергове право на придбання земельної ділянки діє лише 2 місяці з дня появи інформації про майбутню транзакцію.

SAFER може надіслати нотаріусу електронний запит на додаткову інформацію, а також мусить повідомити його про свої наміри щодо цієї ділянки. Якщо придбати угіддя федерація не баєжає, нотаріус самостійно здійснює транзакцію і сповіщає SAFER. Ця інформація має містити дані про продавця і покупця, про розміщення ділянки, її реєстрацію в кадастрі, спосіб використання, набір культур, які вирощуються на цьому масиві. І, звісно ж, про ціну.

– А органи місцевого самоврядування в курсі про ці операції?

– Безперечно. Проекти угод про купівлю-продаж сільгоспугідь надсилаються територіальним громадам, які моніторять земельні транзакції. Разом з інформацією про майбутню операцію громади отримують знімок цієї ділянки і копію кадастрового плану, на якому її відмічено. Громада навіть може звернутися до SAFER з проханням скористатися першочерговим правом і купити цю ділянку. Це може бути продиктовано суто сільськогосподарською необхідністю чи екологічними міркуваннями.

– Ви згадали про новітні інформаційні технології. У чому полягає ота «дематеріалізація» процесів?

– Наша новітня електронна програма, розроблена спільно фахівцями національної федерації та вченими-ґрунтознавцями, збирає дані про використання геопростору, доповнюючи їх інформацією про стан ґрунтів. Це, зокрема, дає можливість відслідковувати вплив урбанізації на сільське господарство, стежити за станом ерозії ґрунтів, викликаної кліматичними змінами та водними потоками. Так творимо картографію ґрунтів, їхнього стану. Далі землі маркуються і це затверджується міністерством сільського господарства. Аналізуючи космічні знімки, ми також відстежуємо вплив урбанізації на сільськогосподарські угіддя. Підраховуємо скільки сільгоспземель у рік забирають міста, проводимо аналіз цих ґрунтів до і після поглинання міською зоною. На нашій карті відображаємо земельні масиви, найбільш урбанізовані. Це переважно колишні сільгоспугіддя та луки – прибережні зони, масиви, які тягнуться вздовж великих трас, і, звісно ж, довкола великих міст. Спеціальна програма використовує космічні технології для аналізу агрономічного потенціалу ґрунту – товщини родючого шару, рельєфності території, насичення водою та гідроморфності. Є також картографічне зображення департаментів із сільськогосподарським потенціалом їхніх земель. Наша програма, для прикладу, довела, що через урбанізацію щороку ґрунти втрачають свою здатність накопичувати десь приблизно 52 тисячі тонн вуглецю.

Ще одна цифрова програма, залучена на всій території Франції, дає змогу попередньо діагностувати ризики забруднення води та контролювати її якість. Завдяки цьому визначаємо і чутливість ґрунтів до ерозії, а також масиви, які страждають від нестачі води. Це картографічне зображення прогнозує перспективу аж до 2100 року.

Французький держгеокадастр підпорядковано міністерству фінансів. Нині створюємо нову програму, відомості про всі транзакції із нерухомістю, включно із землею. До неї матимуть вільний доступ територіальні громади. Ще один набір геопросторових даних готує міністерство довкілля – з картами впливу урбанізації на сільськогосподарські землі.

Ми також послуговуємося загальною базою даних про земельні ділянки, що пропонуються для продажу, або ж перебувають в оренді. В цій базі містяться дані про ціни на ріллю, луки та виноградники.

– А як визначається вартість земельної ділянки?

– Як відношення орендної плати до банківського відсотка. Щодо орендної плати, то у Франції вона відповідає доданій вартості, отриманій з 1 га землі. У середньому вартість гектара ріллі сягає 6 000 євро, а вартість виноградників варіюється від 12 000 до 1 000 000 євро за гектар.

Щороку продається 1,5% сільськогосподарських земель. Ціна, звісно ж, залежить від пропозиції і попиту. Ми ефективно протидіємо спекуляції землями і у нас тут немає корупції. Основні принципи кодексу розвитку сільських територій сформувалися у Франції ще понад сторіччя тому. Усі про це знають і дуже дорожать землею. Наш головний пріоритет – сприяти розвиткові молодих фермерів. Маємо гарантувати відновлення фермерських родів. І, безумовно, захищати дрібних господарів перед великими.

*   *   *

Не відаю, чому французьку модель активної державної присутності у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення так уперто не помічає наша «керівна еліта», яка, зазвичай, і нині часто й охоче їздить переймати цінний досвід на батьківщину Вольтера, Дюма, П’єра Рішара і Christian Dior. Можливо, тому, що створи ми наш вітчизняний прототип SAFER – і диким криком тяжко прибитих заревуть усі наші нині неконтрольовані, благополучні земельні «князі» та «барони», всі ці «стотисячники» і «трьохсоттисячники» в перекладі на гектар ріллі, які нині безперешкодно правлять бал в аграрній сфері та й у цілій економіці країни. Ще б пак, стільки сил і засобів нові «хазяї життя» потратили, щоб убити у тім’я посполитому люду відразу до державного, а тут на тобі!.. Та такий державний орган, якщо він працюватиме під контролем суспільства, чесно, прозоро, в інтересах фермерства і сільських громад, стане нічним смертельним кошмаром для нашого аграрного олігархату. І для багатьох нинішніх успішних партійних вождів та чинних політиків настануть украй тяжкі часи: вже не «прокотить» піар на власниках паїв, задарованих раз на каденцію кульками зі скромними консервно-олійно-круп’яними наборами. Не зароблять політичних бонусів і на публічних голосіннях: «Рятуймо село – колиску нації!» і на тоннах паперу, потрачених можновладними «селоруйнівниками» для колекціонування різноманітних «селозберігаючих програм». Люди, які ще можуть і вміють працювати на землі, нарешті відчують свою родову причетність до неї. Свою громадянську місію.

Тоді і повноцінний земельний ринок благословити не гріх.