Колиска для спадкоємців

Майже десять років у Дніпрі на правах громадської організації працює Інститут україніки. Щоб, як розповідає його засновник Олексій Лазько, «на регіональному рівні формувати громадянську й патріотичну свідомість земляків».

Інститут уже підготував і видав невеликі, на 100–150 сторінок, книжечки з історії самобутніх козацьких сіл: Кочережок, Личкового, Підкряжа, Ковпаківки, Йосипівки… Ініціативу підтримали на місцях – краєзнавці та й ті, для кого літочислення свого краю, долі земляків багато важать. У столітньому Зайцевому Синельниківського району історію села активно досліджують вчителі Надія Чернишенко, яка веде у школі краєзнавчий учнівський гурток, та Марія Сліпченко, нині пенсіонерка. Шукаючи вихідців села, котрі прославили себе, селянський рід і Зайцеве, досліджуючи їхні біографії, вони внесли суттєві поправки не лише у літопис краю, а й в історію України.

Досі вважалося, що Зайцеве дало світові видатного оперного співака-баса, народного артиста СРСР Марка Рейзена. Про це, зокрема, стверджували «Большая Советская Энциклопедия» та її український аналог. У 1918 році майбутній прем’єр-соліст Московського «Большого театра»  закінчив Харківську консерваторію і багато літ працював у Харківській опері, прославившись виконанням партії Тараса Бульби в однойменній опері Миколи Лисенка. І саме дослідниця Зайцевого Марія Сліпченко знайшла помилку у біографів Рейзена.  Виявляється, у 1895-му села Зайцеве ще не існувало, на його місці значилася лише однойменна залізнична станція. А коли до рук краєзнавця потрапили автобіографічні нотатки самого Рейзена, остаточно переконалася: біографи співака та укладачі енциклопедій свого часу просто проґавили це авторське свідчення: «на світ Божий з’явився у Зайцевому поблизу станції Микитівка». Доскіплива у пошуках Марія Сліпченко зрештою з’ясувала: йдеться про місцину неподалік сучасної Горлівки на Донеччині.

– Та не біда, – усміхається Марія Дмитрівна, – нам у Зайцевому все одно є ким пишатися. Відкрили забуте ім’я іншого земляка, гідне всеукраїнського пошанівку…

Йдеться про Гаврила Тихова, відомого радянського астронома, засновника таких напрямків вивчення космосу, як астроботаніка і астробіологія. Автора фотометричної методики спостережень за небесними тілами, якою користуються досі. Коли Сергій Корольов визначав орбіти польотів своїх космічних кораблів з першими радянськими космонавтами, користався розробками Тихова про метеоритні пояси, що оточують нашу планету. Саме Тихов першим у світі висловив гіпотезу, що «в найпростіших формах існує життя на Марсі». Так от, досі усі енциклопедії вважають Гаврила Тихова суто радянським вченим. Оскільки народився, стверджують, у селі Смолевичі поблизу Мінська. А дослідниці Зайцевого переконливо доводять, що й тут автори енциклопедій дали маху. Бо мають на руках спогади самого Тихова, які він колись надіслав у Павлоград на запит місцевого музею. І чорним по білому написав: родом зі станції Зайцеве, що за кілька верст від Синельникового, на якій його батько, Адріан Миколайович Тихов, був першим начальником.

wx1080Заінтриговані несподіваним відкриттям сільських краєзнавців, павлоградські журналісти таки знайшли у фондах музею теку мемуарів Тихова  про своє дитинство і юність. У Павлограді він закінчив 6-класну гімназію та захопився астрономією. Якось натрапив на рекламу «недорогої потужної астрономічної труби» – так тоді називали телескопи. Попросився помічником викладача математики у молодші класи, заробив грошенят і придбав трубу. Далі читаємо у спогадах: «На станції Зайцеве в батьківській садибі, у сараї для дров, зробив собі обсерваторію. На це пішов місяць: я прокидався з півнями і працював дотемна. Там у свій телескоп вперше й побачив зірку бета Ліри, а біля неї і її супутник, про існування якого ніде не говорилося. Місцезнаходження відкритого супутника я зміг записати, зробив розрахунок його орбіти, і повідомив про це листом астрофізика, професора Московського університету Бєлопольського. Це й визначило мою долю – одержав запрошення вчитися у Москві на фізико-математичному факультеті казенним коштом».

Остаточно освіту Гаврило Тихов здобув у паризькій Сорбоні, а свою кар’єру науковця розпочинав в Катеринославі –  кілька років викладав у тодішньому Інституті освіти. Чому ж історики, перш за все вітчизняні, не визнали Гаврила Адріановича за свого, за українського і дніпропетровського? Краєзнавці Зайцевого мають на це свою версію. Гаврилом (у перекладі той, що прагне вгору, високо літає) майбутнього астронома назвали на честь його дідуся, священнослужителя зі Смолевичів, що неподалік Мінська. Вочевидь, неуважні біографи видатного вченого і переплутали його з рідним предком. Отак Марії Сліпченко вдалося  повернути земляка не лише односельцям – усій Україні. Та ще й нагадати, що саме наш Гаврило Тихов вирахував орбіту комети Галлея, котра загрожує Землі, наближалася до неї у 1992 році, як це першим й передбачав Гаврило Адріанович, а ще ближче підійде у третьому тисячолітті…

На Січеславщині що не село – то повита славою, вельми повчальна історія. Якось керівниця Верхньодніпровсьої дитячої кіностудії «Ракурс» Галина Солдатенко повідала мені, які скарби її вихованці зібрали по селах району. А почалося з того, що на зйомках знайшли стару цеглу з вибитими на ній літерами «ОП». Розшифрували: «Олександр Поль». Його називали «Степовим Колумбом», бо він відкрив поклади криворізьких залізних руд, оживив, як писали, весь Придніпровський край. І заснував у Дніпрі всесвітньо відомий Історичний музей. Студійці Галини Солдатенко у співпраці з клубом «Ріднокрай», який працює при обласній науковій бібліотеці, підготували книжку з історії району. Назвавши «Якби каміння вміло говорити».

При кінці позаминулого сторіччя у селах Стрюківка та Вищетарасівка нині Томаківського району учителював Михайло Лоян. Захоплювася вивченням старовини, залишив нащадкам рукописні «Вищетарасівські зошити». Нині його внучка Зоя Шевцова, заслужений лікар України, відвідавши села, описані дідом, та зібравши новий матеріал, підготувала книжку «Вищетарасівські історії». Справжній роман з мемуарним сюжетом. Засновник Стрюківки поміщик Ананій Стрюков, приміром, був кумoм імператора Миколи ІІ – хрестив одну з його дочок. А панотець з Вищетарасівки Прокіп Котляревський зберіг і передав Дмитру Яворницькому легендарний лист-відповідь запорозьких козаків турецькому султану Мухамеду IV.

У нашому краю є село, народжене колективізацією, яке за свою історію відгуляло тисячу весіль, зате не знає жодного розлучення! А інше село – на дітей врожайне: у другій половині минулого століття тут мешкало 36 багатодітних сімей, та й нині викохують майбутнє України чотири матері-героїні. Причому, чоловіки трьох з них – рідні брати четвертої. Хіба не золоті приклади для посібників з подружньої вірності та сімейної педагогіки?

Має слушність Олексій Лазько: зберігаючи історичну пам’ять, духовні скарби та заповіді, врятуємо від занепаду самі села. Звісно, необхідно поспішати, поки живі люди, які багато знають і можуть цим поділитися.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company