Корифеї, народжені корифеями

Українському театру чотириста років! Хтось розводячи руками подивовано запитає: «А звідки ж узялися ті століття?» Проте знаємо не лише рік, а й день його народження.

29 серпня 1619 року. На Ринкові площі містечка Кам’янка-Струмилова (нині  Кам’янка-Бузька), що на Львівщині, йде польська драма Якуба Гаватовича «Трагедія, або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого». Між діями  артисти показують дві інтермедії українською мовою. Історик Дмитро Антонович відзначав, що українські твори для театру з’являлися і раніше, але саме того дня було офіційно зафіксовано факт їхнього сценічного показу.

… Того жовтневого дня у столичному Будинкові-музеї Марії Заньковецької  було незвично велелюдно і навіть гамірно.  Мистецтвознавці, критики, актори, студенти і любителі сцени прийшли відзначити чотирьохсотліття українського театру. Колекціонер  Дмитро Піркл дбайливо викладає на стіл раритетні видання, з яких можна скласти яскраву мозаїку сценічного мистецтва.  «300 років українського театру» Дмитра Антоновича, ювілейне видання Котляревського «Наталка-Полтавка», журнал «Театральне мистецтво», який виходив у Львові на початку ХХ століття, та  інші стародруки.  «Вони не лише про становлення театру, а й про ідею українства, що з часом переросла в ідею державності», –  каже колекціонер.

Доктор мистецтвознавства професорка Ганна Веселовська згадала різні періоди українського театру, про одного з перших його корифеїв Миколу Садовського,  реформатора Леся Курбаса і легенду сцени Марію Заньковецьку. «За свідченнями тогочасних газет, на українські вистави ходила і російськомовна публіка. У 1895 році  приблизно півроку на київських сценах грали виключно українські колективи. Наш театр був популярний та потрібний».

Тихо, щоб не привертати до себе уваги, проходить поважна жінка в екстравагантному капелюшку. Але її не просто помітили, а відразу дали слово: «Галино Гілярівно,  просимо!». Галина Яблонська, народна артистка,  довгожителька театральної сцени. Всі чекають на спогади.  Вона неспішно виходить, робить паузу і несподівано проникливо декламує:

Вмирав актор. Він був смертельно хворий, 
Він був старий. І це була не роль

Високе завжди трагічне. Так було з нашим театром, з кращими майстрами його сцени. А після вірша  Ліни Костенко Галина Яблонська пригадала, як потрапила до театральної трупи «франківців». Після одного з переглядів у місцевому театрі партійні чиновники запропонували їй переїхати до столиці. Вона ще думала, але на її згоду вже ніхто й не чекав: вийшов наказ про переведення… Відтоді, з далекого 1951 року, Галина Гілярівна у Національному театрі імені Івана Франка. Грала у «Фараонах», «Безталанній», «Назарі Стодолі», «Макбеті», виходить на сцену й донині. Восени її внесли у Національний реєстр рекордів України – актрису, яка працює на сцені найдовше: 83 роки.

А завершували театральний вечір актори-початківці. Шумливим перегуком, як у вірші Ліни Костенко:

А поруч грали молоді, високі. 
Зривали голос, морщили чоло.
Але це так, це все іще масовка…

Їхній театр з високим і трагічним ще попереду…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company