Краще вчити, ніж судити

Якою має бути нова українська школа? Очевидно, у кожного – батьків, педагогів, чиновників райвідділу освіти чи й самого міністерства – своє бачення, свій варіант розв’язання цього рівняння з багатьма невідомими. А розв’язувати треба, бо від цього прямо залежить майбутнє країни, могутність її кадрового потенціалу. Згадаймо давню як світ істину, прагнення справжніх педагогів: учень мусить перевершити свого вчителя. Тільки тоді суспільство матиме позитивний розвиток.

Про те, що ми йдемо в Європу шляхом реформ, говорять скрізь і багато. Як і про те, що чи не геть усе нам треба вже і тепер змінювати. Зокрема й систему шкільної освіти. Тут Міносвіти декларує широкий осяг новацій: від запровадження 12-річного шкільного навчання до узаконення «Етичного кодексу вчителя».

– Нам важливо пояснити громадськості що таке нова українська школа, яка готуватиме громадян незалежної європейської країни, – наголошує міністр освіти і науки України Лілія Гриневич. Зізнаючись: – Ми поки що не донесли цю інформацію до всіх зацікавлених соціальних груп.

Що-що, а інформацію «доносили» завжди. Навіть у попередні, не зовсім демократичні часи. Одначе, така вкрай важлива тема, вочевидь, потребує не лише «донесення», а й серйозного суспільного обговорення. Про це пересвідчилася, побувавши у своєму рідному місті та зустрівшись з частиною отієї «зацікавленої соціальної групи». Йдеться про звичайних педагогів з міста Біла Церква, що на Київщині. Директор Білоцерківської СПМШ №16 Анатолій Бабенко вважає: «Етичний кодекс учителя» цілком на часі, такі чітко виписані правила професійної етики повинні і зобов’язувати, і захищати педагога. Втім тут-таки додає, що дотримання етичних норм – обов’язок усіх без винятку, а не лише вчителя.

У розмові з педагогами акценти дещо змістилися.

– «Етичний кодекс» повинен в рівній мірі захищати інтереси всіх учасників педагогічного процесу: учнів, вчителів, батьків, – запевняли вчителі. – А сьогодні ми практично не захищені, з нашими куцими повноваженнями і правами.

Педагоги давно дискутують про необхідність переходу на  прогресивнішу європейську систему освіти. Тоді учень зможе самостійно складати програму навчання з вибором предметів, плануватиме власний час. Як навчальний, так і вільний. На думку вчителів, до програми не зайве додатково внести уроки фінансової грамотності, сімейного виховання, психології спілкування. Особливо наголошували: не варто забирати мистецьку основу навчання. Бо культурна складова розвиває інтелект, удосконалює здатність мислити.

Чому студенти – майбутні педагоги –  не йдуть згодом працювати за  спеціальністю? Відповідь на це питання не може бути однозначною. Очевидно, є й такі, хто з часом усвідомив: учительство – не його покликання. Але, як з жалем зазначають педагоги,  професія вчителя не шанована. Навіть якщо порівнювати з добою радянської школи.

–  Можливо, такі тривожні зміни провокує нинішня ситуація в країні, війна, підвищений рівень агресії: переважна більшість людей виживає, – констатувала одна з учительок.

Яким нелегким є кусень учительського хліба, студентам дають відчути ще у коледжі. По півтора місяця триває щорічна практика майбутніх вчителів у школах. А на останніх курсах обов’язковою – щоденна восьмигодинна викладацька праця. Відсів не готових працювати у школі відбувається ще на першому курсі. Приблизно 10 відсотків залишають педагогічний коледж. Але і по закінченню навчання не всі випускники шукають працю за фахом.

– Частина студентів йде служити в поліцію, армію. Пояснюють просто: там вища зарплатня, – зауважив виконувач обов’язки директора місцевого гуманітарно-педагогічного коледжу Валерій Ружицький.

Справді, усі мої співрозмовники-педагоги зазначали: дві головні причини, що зумовлюють покинути вчителювання, – ненормований робочий графік та мала зарплата.

– Між собою обговорюємо проведення судової реформи, – поділилася наболілим одна з учительок. – З високих трибун заявляють: відтепер суддя отримуватиме 41 тисячу гривень, а верховний суддя – 72 тисячі. І це без надбавок! А вчительська зарплата – 1800 гривень! Майже така ж, як у шкільної технічки! То про який престиж нашої професії мова?

Схоже, так і жити збираємося: обділяючи вчителя, відсуваючи його на межу виживання – і далі мимоволі витрачатимемо значні кошти на платню правоохоронців та суддів. Тут, очевидно, діє правило сполучених посудин: чим вищий суспільний статус учителя, тим менша суспільна потреба у правоохоронних та судових органах. І навпаки.

Утім не все так сумно. Після почутих вчительських зізнань відповіді третьокурсників педагогічного коледжу здивували: майже кожен опитаний хоче працювати… вчителем. Лише декілька моїх співрозмовників не впевнені, планують перекваліфікуватися на психолога чи соціального педагога.

І на завершення – узагальнена думка, від педагогів і студентів: піднявши вчительську зарплату, скажімо, у чотири рази, ми не просто позбудемося хронічного нині браку вчителів у школах, а створимо тут конкуренцію, яка лише сприятиме якісному відбору педагогів.

А поки що стара добра пісня про справжню вчительку отими класичними рядками «Звідки виглядати, де тебе знайти?» нині нагадує крик душі.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company