Крути педалі – від Covid подалі…

Весна і карантинна ізоляція – явища геть несумісні.  Природа аж співом співає сісти на велосипед і гайнути в її обійми – кудись до до річки чи в парк!  Вітер в обличчя, пахощі бузку, запах мокрого асфальту, спів пташок і… відчуття свободи. Чимало наших людей вже й «осідлали» ровера. Об’єктивності заради –  не лише на побачення з весною. Цей двоколісний транспорт багатьом замінив нині відсутній громадський.

Щоправда, у селах він і раніше був «центровим». Навіть свідченням певного соціального статусу його власника. Дядько на велосипеді – зазвичай ознака людини розумної, активної і практичної.

А як же виникла і вдосконалювалася ця машина?

З книги «100 великих рекордів транспорту» Станіслава Зігуненка дізнаємось, що велосипед – винахід початку XIX століття. Достеменного імені «батька» цього дива техніки історія не закарбувала. Першим згадують шотландця Кіркпатріка  Макміліана: його винахід історія зберегла – як експонат Лондонського музей науки.

Кіркпатрік  був ковалем і чи то 1839-го чи 1840 року викував велосипед з педальним приводом. Скоріше за все, просто вдосконалив «машину для ходьби»  відомого німецького винахідника Карла фон Дреса, який 1817 року представив конструкцію, що не мала педалей і радше нагадувала самокат. І аж наприкінці позаминулого століття  «прадід» сучасного ровера почав змінюватись, удосконалюючись.

Скажімо, велосипед з різними  розмірами коліс називають «пенні-фартинг». Назва йому позичили… монети: тодішній мідний пені мав у діаметрі тридцять шість, а фартинг – двадцять міліметрів. У «пенні-фартинга» переднє колесо було удвічі більшим за заднє. Саме таким його створив англієць Джеймс Старлі. Цей винахід з’явився на вулицях 1870 року і став символом закінчення Вікторіанської епохи.

Надувні шини до велосипеда винайшов у 1888 році ірландець Денлоп.  Ветеринар і дбайливий татусь створив сину надувні шини з садового шланга, бо синок постійно скаржився на свого «кісткотруса».

Ровер мого дитинства – «Україна» Харківського велозаводу. Випускати його почали ще до Другої світової війни і виготовляють досі. Щоправда, з’явився родич моделі «Україна», така собі тюнінгована «Україна Lux». На початках двохтисячних я їздила на раритетній, ще молодості моїх батьків, «Україні». Стиль тодішньої їзди на моделі, створеній для чоловіків, називався «під рамою». Більшість моїх друзів саме так і навчились їздить. Тоді всі паркани були наші, бабці на лавках називали нас шибениками і бандитами, за те що ми тими велосипедами зносили все на своєму шляху…

Хлопці заїжджали велосипедами у ставок, ставали «на диби», ми накручували кольорові дроти на шпиці, щоб було красивіше. Вважалося, в кого більше тих «накруток» – той крутіший… Нині це викликає ностальгічний усміх. Мій ровер не раз рятував мене від вуличних псів і гусей: хто не знає – гуси ще зліші за собак. Ми збивали коліна, зчісували лікті – таке воно, велосипедне щастя дитинства.

Для багатьох мрія сьогодення – то далека подорож на велосипеді, про яку, зрештою, більшість лише говорить. Можливо, колись  це буде навколосвітня подорож з сім’єю чи друзями, з коханою людиною чи мамою… Вирішувати мрійникам. Але наважитись варто!

А найпершу навколосвітню велоподорож здійснив американець Томас Стівен із Сан-Франциско. На неї він витратив близько трьох років.

В Україні відомим веломандрівником  є  одесит Руслан Вєрін. У його набуткові – велоподорожі Азією, Африкою, Північною та Південною Америками. Руслан патріот, тому з ним завжди Синьо-жовтий стяг.

Найвідоміша сім’я веломандрівників – львів’янки Ярини Квітки та хмельничанина Володимира Муляра. Надзвичайно талановиті музиканти гурту «Фолькнери» завдяки подорожам пишуть неповторну музику – міксують український автентичний спів з різноманітними мелодіями світової поп-музики та звучанням унікальних інструментів. І вкотре доводять, що подорожувати можна за будь-яких обставин і будь-яким складом. Ось і трирічний Марко уже мандрує з батьками, терпляче долає всі труднощі. Разом вони вже побували в Чорногорії, Хорватії, Угорщині, Албанії, Бразилії, Норвегії, Італії, Тунісі, Хорваті, Греції… І на цьому родина не зупиняється.

Життя на колесах – чудова мрія, але для декого – це справа життя. Першою для України медаль –  срібну – на Чемпіонаті світу з велоспорту 2008 року виборола львів’янка Олена Старікова. Ця сильна і водночас тендітна жінка змогла показати, що й українці хвацько крутять педалі. І через десять років, уже на Чемпіонаті Європи, довела це знову. Новим «сріблом».

Минулого літа ще одну, на цей раз, золоту медаль для України в юніорській гонці на Чемпіонаті Європи приніс чернігівець Андрій Пономар. Молодий, спритний та впевнений в собі юнак має неабияку внутрішню силу, він став для української молоді символом витримки та наполегливості.

Отже, ровер сьогодні для когось – засіб пересування, для когось – хобі, а для когось – справа життя. Він відкриває горизонти, дає змогу познайомитися з новими людьми… Хтось великом догнав своє щастя, а хтось – утік від проблем зі здоров’ям.

Тому – крутімо педалі! Це корисно у будь-якому віці. Це додає сили та енергії, відчуття свободи. Попри  гнітючий карантин.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company