Квітники, виноград і маркетинг

Спогади про міста, в яких довелося побувати, завжди починаються з дороги. Метушня Київського двірця. Оголошення диктора про прибуття потягів, гамір пасажирів, які заповнювали чи звільняли вагони під супровід речитативу бабусь, котрі намагалися продати їм жовті, ніби злитки золота, пиріжки, сплелися у знайому відмалечку пісню станційного життя. Вона передувала найочікуванішій таїні – новій подорожі.

Рушаємо. Кілометри непомітно зникають під натиском, бувалого локомотива. Цокотіння колісних пар збадьорює, мов стаккато равелівського «Болеро». Подумки омріюю маршрут, аж до уявних позначок на мапі. Хоча вже знаю: якою б розпланованою не була подорож, місто має свої плани на кожного подорожнього.

Ось вона, станція призначення. Приїхали…

Короткий відпочинок і найперше, всупереч усім планам і подумки чітко вимощеним маршрутам, – нестримне бажання просто поблукати містом. Воно невеличке і затишне. Ошатні одноповерхові будинки облямовані квітниками. Часом пістрявими і барвистими, мов турецькі шовкові шалі, подеколи витончено рукотворними, іноді доволі чудернацькими. Ось огрядна господиня тулить на клумбі пластикового фламінго. Спершу дивує, як отой синтетичний рожевий птах може поєднатися з живими чорнобривцями та гібіскусом? Але вдивляєшся, і по-доброму усміхаєшся: а може в парадоксальності такого «симбіозу» щось є?

Спробувати зазирнути в душу міста можна лише відкинувши пропоновані путівниками маршрути. Спробуйте у невідомому мереживі місцевих стежок відшукати свою, персональну. Оту, яка веде. Мене моя привела… на ринок. Де, як відомо, є все. Мені заохочувально майоріли різнобарвні піраміди, справжні овочево-фруктові композиції! На зустріч пливли і тягнулися чудернацькі кораблі та квіти з мушель – неодмінний атрибут-підтвердження перебування «на морях». Безліч ароматів лоскотало ніздрі: п’янили стиглі дині, скупана городина, причамрілі південні трави з царицею лавандою на почесних, показних місцях. Пахощів зв’язували ходу так, що ані руш. Стояла, пила невситимо, до запаморочення пряний гарячий цілунок південного міста і наче зливалася з його палким диханням.

За виноградними пірамідами – солом’яний бриль продавця. І веселі очі з-під крис. Несмілива метушня дітлашні, якій так кортить покуштувати оту солодко-бурштинову красу, майстерно розкладену на прилавку. Знаходились і поодинокі сміливці. Крадькома вони підходили аж до самого столу й навіть простягали руку, та в останню мить засоромлено відбігали вбік. Нарешті з-під капелюха пролунав голос:

– Малечо, підходьте, куштуйте виноград! Такого й увесь базар оббігавши не знайдете.

З веселим гомоном дітлахи, наче зграйка шпаків, налетіли спустошувати розкішні грона.

– Тату, – голос з-за сусіднього столу, – припиняй цю «дегустацію», бо вони тобі всю торгівлю змарнують! Ич як набігли, накуштують більше, ніж продаси.

– Нічого. То в мене такий «маркетинговий» хід. Люди все бачать. От і оцінять, скільки коло мого винограду бажаючих. А на твій і не глянуть, бо над ним тільки оси кружляють. Побачимо, хто сьогодні з порожніми відрами додому вертатиметься!

А  місто, чуючи цей діалог, сміється сонечком, підморгує мені сліпучими морськими брижами: «Отаке я насправді!»

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company