Тротуарами котиться тополиний пух і лункий дитячий сміх. На Хрещатику будують фан-зону для «великого футбольного фіналу», смакують морозивом і життям. Каштани вже відцвітають, натомість акації – ті нині в найкращій формі. І пташки – ви знаєте, як співають пташки на Андріївському узвозі? У травні… Та що казати… 

Місто, яке я давно і ніжно люблю, яке я добре, здавалося б, знаю,  –  Києве, ти дозволив мені заблукати «в трьох соснах»! І вкотре пересвідчитись, які душевні, які прекрасні люди – кияни.

«Облишмо наші навігатори і карти, – сказала привітна пані, в якої я просила вказати мені шлях до вулиці Воздвиженської, – я зараз вам усе поясню!» І так потім поглянула на прощання – ви знаєте, так уміють тільки кияни». «Як тебе не любити…», ну як?!.

А на Майдані співають фонтани. Закохані роблять селфі. Місяць заховався за Будинком профспілок…

«Дівчино, вам так це пасує, дуже!», – несподівано сказав незнайомий перехожий. І швидко розчинився у натовпі.

Я так і не зрозуміла, що він мав на увазі.