Лукашенківська Білорусь. Самовичерпання

Як давно ви щось чули про трудовий колектив Нікопольського феросплавного, трудовий колектив ДТЕК, трудовий колектив «Інтерпайп-Сталь»? Між іншим, це флагмани українського промислового виробництва.

Ви чули про них як про суб‘єкт виборчого права? Ну, крім «гудків Ахметова»?

Вони протестували проти Ющенка/януковича/Порошенка/Зеленського? Ми знаємо про сотні тисяч працівників згаданих підприємтв, але ці багатотисячні трудові колективи ніколи не виступали «політичним суб‘єктом»! Їх наче й немає, хоча вони, повторюся, – флагмани. Мовчазні і безсловесні.

А в Білорусі страйкує МАЗ, БєлАЗ, якийсь «фармахім» і навіть цукрові заводи? Чому страйкують? Бо вважають, що вони прибуткові, і саме за їхній рахунок у Білорусі «заасфальтовані й освітлені вулиці».

А якщо б вони скинули Лукашенка та здійснили приватизацію, то більшою часткою прибутку розпоряджалися б на власний розсуд.

І їхні керівники і працівники стануть на порядок багатшими.

На початку 90-х Україна теж не хотіла «годувати Союз», а умовний МАЗ тепер не хоче годувати всю Білорусь. Бо він бачить, що Польща, Литва, і навіть Україна з Росією живуть за іншими правилами.

Що тут не так?

У порівнянні кульгає все! Хіба МАЗ з кабінами від Renault конкурентний? Хіба Катерпіллар не замінить кар‘єрні самоскиди БєлАЗ?

Це я до того, що всі білоруські рівні дороги й освітлені вулиці – це не плід «економічного дива» на кшталт Сингапуру. Просто когось гріла мрія про «збирання земель» і не турбувала ціна. Тому певні галузі промисловості Білорусі жили в заповіднику. Я наразі змовчу про те, як жорстоко силовики розганяли протестні акції в різних містах. І змовчу, як світ, що позносив пам‘ятники «батькам-засновникам», навіть на звернув увагу на попрання засадничих прав людини в Білорусі. От просто залишу це поза дужками, хоча це неймовірно важко.

Мова про те, що сьогоднішня Білорусь живе ілюзіями України кінця 90-х: – що всім треба наші ракети; – що всім треба наше вугілля; – що світ тільки й жде наших АНів; – що нам для старту віддадуть золото Полуботка. Ну і ще всілякі «ніштяки». Так от, білоруські МАЗи без двигунів з Ярославля і російського ринку нікому не треба. Як і кар‘єрні самосвали. Я змовчу про «ГОСТовську молочку». А також білоруські креветки, лосось і пармезан.

Просто свобода дається через шок. І через те, що думка «трудових колективів» щезає у волі нового власника. Сьогодні МАЗ страйкує, а завтра втрачає своє право голосу. І передає його повністю лише новому власнику. Кажуть, ера неолібералізму у світі скінчилася. Тому попереду в Білорусі своя шокова терапія.

Я не про незамінність Лукашенка. Я про те, що економічні закони не надуриш. Тому «бацькє» варто було б не чіплятися за владу, а голосно грюкнути дверима. Можливості економіки, яку він збудував, вичерпалися. Так вже не буде. Він мав змогу піти просто програвши вибори, але тепер і її втратив. І саме тому мене найбільше непокоїть не так Білорусь, як облаштування росіянами нових укріплених позицій на лінії розведення. І капітулянська позиція мого президента. Мене непокоїть, що оточення глави держави мріє про новий Переяслав, бо боїться сучасного світу і не шанує свій народ.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company