Лисова пісня

.

.

.

.

.

Дійові особи:
Лис
Куць
«Той, що греблі рве»
Перелесник
«Той, що в скалі сидить»
Бузиновий
Потерчата: 1-е, 2-е, 3-є.
Злидні: 1-й, 2-й, 3-й.
Присутній на вічах народ.
Прислужники «Того, що в скалі сидить».

Пролог

Куць і Лис
Виходять на галявину і зупиняються біля великого старого пня.

Куць:
Дуб славний був, і дуже добрий,
ми наголос на цім зробили.
Додати б ще: до нас не обри
тутешні обживали схили,
а наші предки. Лев, наприклад.
Його я пам’ятаю, друже.

Лис:
А я, хоч як це буде прикро,
пригадую його не дуже.
Старих традицій був прихильник.
Таких, як ти, садив на цапа.
Та й сам був безавтомобільним.

Куць (роздратовано):
І зайве язиком не ляпав.

Лис (примирливо):
Та я ж нічого. Лев – минуле!
Віночок, квіти покладемо…
Ти чуєш: ліс гуде, як вулик?
Оце, добродію, проблема!..

Десь іздалеку долітають звуки, які зливаються у невиразний гул.

Куць:
Проблема, кажеш? Шанс реальний
змінити щось у цьому Лісі!
Гудуть чому? Указ скандальний
«Той, що в скалі…», якогось біса…

Лис (перебиває):
Та не «якогось». Навіть Злидень,
який ночує попідтинню,
вже зна, чиїм тут пахне слідом, –
підказує чуття тваринне.

Куць:
Отож. Завзятий «Той, що греблі…»
ці здогадки роздмухав вчасно.
Щотижня віча і молебні…
Вогонь по болотах не гасне…

Лис:
Але ж обмовився про шанс ти.

Куць:
Ти зваж, бояться, мов потвори,
завзятих надто. Всім за щастя…

Лис:
…Такі, як я? Ну, договорюй!

Куць:
А що? Дурного в тім не бачу!
Тобі б на час подобу Лева.
Ну, стати ним для всіх неначе.
Мабуть, то знак, що біля древа,
яке стояло сотні років,
розмову цю розпочали ми.
До влади, друже, кілька кроків!
А ні – тебе, вважай,  поглине
Лизун*, що ним дітей лякають…

Лис:
Чого б це?

Куць:
Бо для тебе, схоже,
той стан, який ти маєш в краї,
як іншому – Лизун!
Не гоже
впустити мить, як кажуть, всує.
Дивись на мене! Розум, руки –
усе цій справі офірую.
Вперед! Ніякої розпуки!

Лис повертається до пня, якийсь час мовчки дивиться на нього. Потім обидва йдуть геть.

Дія 1.

Лис, Куць, «Той, що греблі рве», Перелесник

Дуже велика галява. Посередині – валун, на якому вмостилися Лис, Куць, «Той, що греблі рве» і Перелесник. Площу заповнено вщерть натовпом Злиднів, серед яких то тут, то там «озиваються» вогниками Потерчата. Триває віче.

«Той, що греблі рве»:
…І блазень, всім нам остогидлий,
ще сміє Ліс наш називати
своїм, а нас жене, мов бидло,
в ярмо чужинське! Ми не вата,
що з нами можна так чинити!
Тому, панове, вимагаю
наш рух вважати посполитим
і йти мерщій на штурм, до Гаю!

Натовп вибухає схвальними вигуками. Особливо голосно кричать Потерчата. Серед суцільного галасу виразно чуються їхні заклики: «До зброї!» Куць і Перелесник з тривогою дивляться на «Того, що греблі рве», потім на Лиса.

Куць (тихенько, до Лиса):
Гадаю, час.

(далі голосно, щоб його почули):
Панове, просить слова
відомий на весь Ліс політик.
У нас нагода є чудова
уникнути кровопролиття.

Голоси Потерчат:
Це угодовство!

Лис (виходить наперед, здіймаючи догори руку):
Ні! Це розум!
Наш Лев, якого ми шануєм,
учив стрічати мужньо грози,
та в Лісі, ще тоді поснулім,
до мудрості й кебети кликав.
Ми з Перелесником і Куцем
І «Тим, що греблі…» кляту кліку
візьмем за горло з миром буцім.
Готовий в мене ультиматум,
в якому наші всі вимоги.
Всім нам терпіння треба мати.
Не пертися ж на скелю рогом.

Перелесник (ступаючи крок вперед і встаючи поряд із Лисом):
Якби наш батько Лев почув це,
то з вуст його благословення
зійшло б. У мене ось у шуйці
папір, де строки і наймення.
Усе по пунктах…

«Той, що греблі рве» (відчуваючи, що втрачає ініціативу, трохи ніяково):
Знову пункти…
Ну, що ж, якщо в оргкомітеті
ще хтять погратися із пультом
в комедію маріонеток…

Потерчата у натовпі кричать «Ганьба!», але видно, що більшість Злиднів схиляється до пропозиції Лиса і Перелесника. Кровопролиття, справді, ніхто не хоче. Віче завершується.

Дія 2.

«Той, що в скалі сидить» і Бузиновий.

Резиденція Гай. Кабінет «Того, що у скалі сидить». Він за письмовим столом розбирає якісь папери. Бузиновий мовчки чекає.

«Той, що в скалі сидить»:
Поклав десь роздруківку повну
вчорашньої розмови з…
Бевзів
я й сам відшию, безумовно,
а все ж, щоб почуватись ферзем,
тих козирів було б не зайве…

Бузиновий:
Якщо не помиляюсь, вчора
ваш друг (назвемо його Драйвер)
вказав вам головну опору…

«Той, що в скалі сидить»:
Так, так. В одній упряжці з Лисом
людина ця. Агентом Рощі
він значиться в таємнім списку.
І цього досить. А кого ще
цей самий… Дайвер, як ти кажеш…

Бузиновий (виправляє):
Драйвер. Назвав фашистом «Того,
що греблі рве». Такий-от казус.
Ну, Лиса, звісно. Більш нікого.

«Той, що в скалі сидить»:
Фашист! А хто ж? Усі ці Куці
і Злиднів ватажки зухвалі
вже заслужили екзекуцій,
ще покажу їм «тралі-валі»…
Але гаразд. Пора на «стрілку»!

Бузиновий мимоволі здригається, почувши слівце з бандитського жаргону.

Розпорядись про охорону.
Позалишають хай мобілки
ці дурнуваті цицерони.

Задоволений, що козирнув інтелектуальним дотепом, «Той, що в скалі сидить» підводиться і прямує до виходу. Бузиновий – за ним.

Дія 3.

1-й, 2-й, 3-й Злидні, Потерчата: 1-е, 2-е, 3-є.

Козине болото. На острівцях стоять різного розміру курені, біля яких палають багаття. Групи Злиднів і Потерчат сидять або стоять біля багать. Неподалік видно той самий валун і велику галяву, де проходять віча.

1-й Злидень:
Чи не пора нам ще на віче?

2-й Злидень:
Щось затягнулась та нарада.

3-й Злидень:
А що там радитись? Імпічмент!
У шию гнати треба гада!

1-й Злидень:
Я в Лиса особисто вірю.
Мужик серйозний і надійний.

До Злиднів підходять троє Потерчат.

1-е Потерча (почувши репліку 1-го Злидня):
Воно-то так. Та тягне гиря
його униз. Усякі війни
чи потрясіння, катаклізми –
таким, як він, не дуже треба.
Не вистача йому й харизми.
Земний ваш пан. Це ми у небо,
про все забувши, за ідею
рвемося в пориві святому…

2-е Потерча:
Стривайте, штаб наш. Ось іде він.
Посперечаєтесь потому…

Співрозмовники прямують у бік валуна. З куренів виходять інші Злидні і Потерчата. Всі поспішають на віче.

Дія 4.

Лис, Куць, Перелесник, «Той, що греблі рве», 1-й, 2-й, 3-й Злидні, Потерчата: 1-е, 2-е, 3-є.

«Штаб» залазить на валун, Злидні і Потерчата  буквально обліплюють «трибуну». Видно, що всі з нетерпінням чекали на результати перемовин лідерів із «Тим, що в скалі сидить». Непомітно для всіх до галяви підходить Бузиновий.

«Той, що греблі рве»:
Якщо не помиляюсь, вп’яте
з бандитом ми вели розмову.
Чи в змозі ми його зім’яти?
Чи вже до штурму ми готові?
Тут є розбіжності в оцінках.
Але по ваших по обличчях
виразно бачу: час для вчинків!
Хай буде це останнє віче!

Куць:
Ну, зарікатись так не варто.
Не забуваймо: ворог в силі.
За ним війська – не тільки варта.
Простіш за все узяти вила…
Але послухаймо ж і Лиса…

Лис:
Відклавши вила, вийму, друзі,
дипломатичного я списа.
Скажу по правді, у напрузі
пройшли години перемовин.
«Той, що в скалі…» серйозність миті
уже збагнув, це безумовно.
Шляхи до виборів відкриті.
Спостерігач з Тайги і Джунглів,
з Борів та ще й Кедрових Падей
вже над законами наруги
не дасть вчинити. Миру ради
нам слід піти на крок розумний
й погодитись на компроміси…

Раптом на валун заскакує 3-є Потерча, яке весь цей час мовчки слухало промовців. Воно вихоплює з рук Лиса мікрофон і, зриваючись на фальцет, різко обриває попередника.

3-є Потерча:
Що??!! Компроміси??!! Що я чую!?
З ким?! Тим непотребом із Гаю?!
Нехай взуває з Рощі чуні –
до Рощі шлях його лягає!
Усе вже! Край! Терпіть несила!
Знайдуться Злидні й Потерчата,
які налаштували вила
й підуть за мною! Годі спати!

Неочікуваний виступ 3-го Потерчати явно заскочив штабних. Навіть «Той, що греблі рве» розгублено мовчить. Бузиновий, який тихенько стояв осторонь, так само непомітно зникає.

Дія 5.

«Той, що в скалі сидить» і Бузиновий.

Резиденція Гай, подвір’я. Над ним зависло щось на кшталт дирижабля, куди, здіймаючись по канатній драбині, якісь незрозумілі постаті заносять клумаки, пакети, коробки, тубуси…

«Той, що в скалі сидить»:
То кажеш, це серйозно? Щойно
з Дизайнером, чи як його там,
я вів розмову…

Бузиновий (вкотре вже виправляючи шефа):
Драйвер! Що ви
ніяк його…

«Той, що в скалі сидить» (махнувши рукою, продовжує):
…То він погодивсь,
що ризик є тут величезний.
Як бачиш, транспорт наднадійний.
мені надав і каже: «Щезни!
Заляж, поки сигнал надійде!».

Бузиновий:
То ви?..

«Той, що в скалі сидить»:
Лечу мерщій до Рощі.

Бузиновий:
А як?..

«Той, що в скалі сидить»:
За мене ти не бійся.
Хіба маєток мій розтрощать,
перепаскудивши обійстя.
А ти викручуйся, як знаєш.
А ще й дивись: хто, що і як тут.

(Розпливається у поблажливій посмішці)

Ми ще повернемось до Гаю!
Ми ще поплаваєм на яхті!..

Заходить до приміщення. Бузиновий лишається один.

Бузиновий:
Покаятись? Лис не повірить.
До опозиції податись?
А що як?..

(підходить до дверей і заглядає: чи далеко «Той, що в скалі сидить»)

Чин такої міри
схилити їх до мене здатний.

Відходить, набираючи якийсь номер на мобільному телефоні.

Дія 6.

«Штаб» і 3-є Потерча.

Та сама велика галява біля Козиного болота. П’ятеро постатей під валуном, у яких можна впізнати Лиса, Куця, Перелесника і «Того, що греблі рве», а також 3-є Потерча, яке непомітно втерлося до лідерів. Вони щось жваво обговорюють.

Лис (звертаючись до Перелесника):
Мм… Новина. Чому ж до тебе
звернувся він, а не до… Куця?

Перелесник:
Я звідки знаю? Тут не треба
підтекст шукати. Конституцій
знавця знайдіть! Якщо втече він,
цей вишкребок, до Рощі нині,
кому, якому діячеві
пристане влада у країні?

3-є Потерча:
Втече? А ми тоді до чого?!
Беруся цьому перешкодить!
Негайно шліть мене і «Того,
що греблі…»
Сотні дві народу –
і ми цей «корабель летючий»
у гавань заженем миттєво…

Лис (на мить замислившись):
Мене такий-ось здогад мучить:
це пастка Рощі! Заметемо
ми корабель. Які підстави?
Насильства прояву сусід наш
весь час і жде. Спровокували
ми втечу цю – Бог хоче, видно,
щоб сталось те. До того ж, друже,

(звертається до 3-го Потерчати)

чи не запізня ця погоня?
Навряд чи корабель цей кружить
десь тут, щоб здатись до полону.

«Той, що греблі рве»:

Однак до Гаю йти потрібно.
Як не застанемо бандита,
то має сенс тоді, зосібна,
чи скинутим оголосити,
чи громадянство скасувати…
Хоча цей людожер неситий
давно потрапив би за ґрати,
якби ви нас не зупиняли…

Куць:
Не терпиться комусь, я бачу,
чимшвидше втрапити в аннали.
А втім, сходити й можна наче.

3-є Потерча:
То кликати народ?

Лис:
І сотні
для операції такої,
гадаю я, цілком задосить.
Дивиться на небо і несподівано додає:
Хіба умови ще погодні
завадять… Наче дощик росить…

Усі йдуть у бік Козиного болота. За сотнею.

Дія 7.

«Штаб» на чолі з Лисом, 1-е, 2-е і 3-є Потерчата, 1-ша, 2-га і 3-тя Злидні, Бузиновий.

Резиденція Гай. Як і слід було чекати, «летючого корабля» товариство не застає. Та й самого господаря Гаю. Бузиновий запопадливо відчиняє двері, демонструє спустошені апартаменти «Того, що в скалі сидить».

«Той, що греблі рве»:
Нема ракети під рукою,
як, втім, і армії в цілому.
Насильство, кажеш? Чорт накоїв
таких нам бід, нещасть, погромів,
що смерть була б йому за милість.

Лис:
Скажу я більш. Це лиш початок.
На роздоріжжі ми спинились.
Згадаймо Лева. Нам стрічати
напастей вдосталь доведеться!
А кров, панове, не водиця!
І ворог цілитиме в серце –
орда рощанська вже товпиться…

Куць:
Я пропоную ось що, друзі.
До Пня, де символ наш, ходімо.
Мабуть, рощанському лакузі
вже забагато честі. Димом
нехай зійдуть його хороми.
А ми кладемо щирі квіти
і шану воздаємо тому,
хто в кожнім з нас. Але горіти
у череві нам Лизуновім,
якщо хоч подумки порушим
чи вчинком, чи зрадливим словом…
Наш Ліс… Не на вербі це груші.
Його, засукавши рукава,
ми мусимо тепер глядіти!
Ходімо ж! Левова галява
нас жде. Усі ми Лева діти!…

Перелесник:
Ви йдіть. Я зараз.

Усі на чолі з Лисом ідуть. Бузиновий, зиркнувши на Перелесника, – теж, але в інший бік.

Ну… Без фальші!
Хоча уявлення у Лиса
про хід історії подальший
в цілому, у загальних рисах,
відповідає планам Рощі.
Та я, агент її таємний,
насмілюсь на слова пророчі,
для Рощі дуже неприємні.
Про «груші на вербі» згадали.
А я вербу ту не забуду,
яку вогнем кохання й шалу
я звів на попіл. О, нікуди
чуття мої з тих пір не ділись!
Давно на Джунглі я працюю,
до Рощі влізши у довіру
і начебто ділянку цюю
узявши під контроль. Насправді
плету для Рощі сіть нищівну.
Чи Лис, чи Куць, чи Ґарібальді
якийсь іще, прямий, наївний,
бридку імперію зруйнують.
Бо час пробив. Свою я лепту
вкладу – і це кажу не всує!
За Ліс! За Україну цебто!

Кінець.

* «Міфічна істота, у вигляді великого звіра, що живе в лісах і пожирає людей» (П.П.Чубинський)

Микола ЦИВІРКО
6 лютого 2016 року, м. Київ.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company