Лицар визвольної звитяги

Будівлю залізничного вокзалу у Боярці, що неподалік Києва, прикрасив бронзовий барельєф. На ньому статний красень-бородань на фоні прапора, Тризуба та червоної калини, у строї січового стрільця, тримає правицею бойову шаблю. Нижче викарбувано: «12-15 лютого 1919 року третій полк корпусу Січових стрільців Армії УНР під командуванням полковника Івана Чмоли (1892-1941) організував оборону і стримував наступ російсько-більшовицьких окупантів на станції Боярка».

Ініціювала створення  пам’ятника-барельєфа та збирала для нього кошти молодь з українського Пласту, перші гуртки якого ще 1911 року організував студент філософії Іван Чмола – разом із сином великого Каменяра Петром Франком та молодим ученим Олександром Тисовським. Школи Галичини, що була тоді під Польщею, не виховували дітей українцями – були знаряддями ополячування. Пласт мав стати організацією, щоб гуртувати національно-свідому молодь.

Пізніше бачимо Івана Чмолу серед ініціаторів створення легіону Українських січових стрільців. Боронив Київ од російсько-більшовицької армії Муравйова, згодом організував оборону Боярки. Це був стратегічний залізничний вузол, що відкривав шлях до Вінниці, де на той час зупинилася Директорія Української Народної Республіки.

І ось через сто років Іван Чмола знову у Боярці! Крім пластунів, на відкриття барельєфу зібралися мешканці міста, а з американського Пітсбурга разом з дружиною Лізою приїхав онук героя Визвольних змагань Богдан Чмола. Як і дід, пан Богдан та дружина – активні пластуни. Біля барельєфа стали у почесній варті  реконструктори історичних подій. В одностроях Чорних запорожців і Січових стрільців – тодішніх оборонців Боярки.

Онук засновника Пласту Івана Чмоли Богдан з дружиною Лізою

Комендант київського Пласту Андрій Ковальов, історик і краєзнавець, розповів про давні героїчні події.

–  На станції Боярка розмістився штаб оборони, яку організовув Іван Чмола. Мені вдалося відшукати телефонограму від 16 лютого, в якій  він повідомляв Директорію, що «наші сили замалі і ми більше не можемо втримувати станцію Боярка». У цих боях Армія УНР втратила вбитими та покаліченими понад півтисячі старшин і козаків.

–  Для мене це одна із можливостей дізнатися більше про діда, про його героїчну боротьбу, – каже Богдан Чмола. –  На жаль, родина з багатьох об’єктивних причин не знає його детальної біографії. Був арештований польською владою, а після «визволення» Західної України – радянською, і згодом, з наступом гітлерівців, розстріляний у катівні Дрогобича.

Розстрілом у Биківні «уберегли» від німецької окупації і Петра Франка. Олександр Тисовський емігрував до Відня, там і помер 1968 року, залишивши підручник «Життя в Пласті». У 2002 році його разом з дружиною та сином перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові.

На відкритті барельєфу. У центрі – скульптор Олександр Михайлицький

На увічнення пам’яті всіх засновників українського Пласту сподівається голова Крайової пластової ради Юрій Юзич:

– Маємо спорудити Іванові Чмолі, Петрові Франку та Олександрові Тисовському повноцінні пам’ятники.

Барельєф у Боярці створив скульптор Олександр Михайлицький, чин освячення провів архієпископ Тернопільский і Кременецький Нестор, якому духовний сан не завадив залишитися активним пластуном. А потім над вокзальною площею під горді переливи невмирущої кобзи злетіла пісня. То  один із чисельної пластової братії, відомий співак Тарас Компаніченко оспівав звитяги оборонців Української держави.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company