Грудневого дня йшов центром Дніпра. В очі кинулася якась «помаранчева» яскрава пляма. Спершу подумав: знову демонстранти – і навіть не здивувався. Але придивившись мимоволі спинився.

«Демонстрант» був сам. З голови до ніг – у помаранчевому: шапка, куртка і штани. Точніше – те, що замість штанів, схоже на простирадло. А на плечі сумка з книжками. Скориставшись тим що я став мов укопаний він підійшов до мене:

– Слухай, порадь, будь ласка. Мене втягнули у свою секту кришнаїти…

Знімає шапку, показує голену голову із чубом на тім’ї.

– Розумієш, вони привабили філософією. І смачною їжею. А люди там такі чесні, щирі, відкриті… Допоможи мені: шукаю, щось краще за це. Не знаю як бути: наче й секта, але я ніде не можу знайти більшого щастя. Порадиш?

При цьому він невимушено усміхався. Як щаслива людина.

Сказати що це мене здивувало – нічого не сказати. Я, звісно ж, побажав йому залишатися там, де він знайшов щастя. Але при цьому не міг побороти цікавості:

– Могли б пояснити, чому на вас таке вбрання? Все в одному кольорі.

– Я мешканець нашого храму. А монахи носять помаранчеве. Цей колір символізує вогонь, який «спалює» матеріальні бажання, додає ентузіазму, радості, щастя. Це вбрання породжує бажання служити іншим.

– Як можу до вас звертатися?

– Моє справжнє ім’я – Яшода Кумар дас, а за паспортом Юрій (сміється).

– А як ставляться до вашого «незвичного» вигляду містяни?

– Багато людей – багато думок. Наше вбрання все менше когось дивує: кришнаїтів у нас побільшало. Багато хто визнає існування закону карми та реінкарнації, цікавиться йогою, стає вегетаріанцем, навіть інколи стрижеться й залишає хвостик, схожий з крішнаїтською «шикхою», або козацьким «оселедцем». Та й у ЗМІ таке різноманіття, що цей одяг особливо нікого не дивує.

– Життя монаха сповнене обмежень та заборон.

– Багато людей, коли чують чого має зректися монах, кажуть: «О ні! Це точно не для мене!» Але якщо їм пощастить збагнути, чого натомість монахи досягають, вони вже дивляться іншими очима, з’являється бажання бути причетним до таких плодів. Я живий приклад.

– А чого ж монах має зректися?

– Монахи позбуваються найголовнішого: занепокоєння та матеріальних турбот (сміється). Але мова не про зречення, а більше про те, як додати до свого життя сприятливі корисні речі. Здорову свідомість, здоровий спосіб життя, вміння контролювати відчуття.

– Який вищий сенс життя у храмі?

– Кожен з нас – індивідуальність. Ми різні. Як в організмі є багато органів, кожен з яких виконує свою певну функцію, так і в суспільстві є люди, котрі працюють, мають сім’ї, виховують дітей, займаються соціальною діяльністю. Але є й ті, хто присвячує себе виключно духовній практиці. Такі своїм прикладом доводять можливість мати щасливе життя, яке не залежить ні від чого матеріального. Таке щастя – вище за тілесні потреби та задоволення.

– Це певна духовна традиція, я правильно розумію? Чув якось, як «ваші» співають на вулицях…

– Так, це стародавня духовна традиція. Й оспівування Святих Імен на вулицях – її неодмінна складова (усміхається). Ми не можемо без цього жити! Робимо це тому, що хочемо справді розділити з іншими отримані щастя та «вищий смак».

– Хтось вам за це платить? Можливо «підігріваєте» себе наркотичними засобами?

– Ніхто жодних засобів не вживає і нікому не платять.

У тому й біда, що нині мало хто вміє радіти життю. Пам’ятаю ще з дитинства: всі сусіди – діти, дорослі – виходили на вулицю, співали під акордеон, гітару, танцювали, наповнювалися радістю. А тепер не так.

Люди залежні від суспільної думки, а ніхто ж не навчає їх правильно веселитися. Але ж можна! Заважають хибні уяви, що «я вже не маленький», «уже поважна людина, директор», «батько своїх дітей» тощо. Душа не має віку, професії чи посади. Вона вічна, завжди свіжа, наповнена блаженством. І навіщо нам наркотики? Наш організм – найпотужніший завод хімічних елементів: їх вистачить і для розширення свідомості, і для відчуття щастя. Питання лише «як налагодити його роботу?». Процес повторення Харе Крішна мантри, слідуванню чистому способу життя дозволяє щодня бути радісним. І зекономити багато грошей та здоров’я на наркотиках (сміється).

– Оці загадкові троє слів – «Харе, Крішна, Рама». Що вони означають?

– Це не звичайні звуки, а дуже стародавня мантра. «Ману» – означає розум, «Траєте» – звільнення. Отже мантра – це звільнення та очищення розуму. Природа походження, звук мантри – нематеріальні. Вона допомагає повернути нам справжню свідомість, пов’язану зі Всевишнім.

– Що є вашим служінням?

– Найвища форма служіння людству – ділитися знаннями про справжнє умиротворення та щастя. Це знання про природу власного «Я»: що суть людина, окрім тіла. Розуміння, хто є Вищим «Я» та які мої особисті стосунки з «Ним».

Речі принесуть тимчасове задоволення відчуттям. Насичення емоціями та подіями задовольнять розум. Але відчути справжнє щастя та блаженство в серці можна лише коли відчуваємо та ділимося любов’ю, яка йде від Бога.

А любов – це бажання безкорисно служити. Як мати, коли любить свою дитину. Це чисті стосунки. А коли хочеш щось зробити для Бога, думаєш про Нього – це і є первинна любов.

– Ви проповідуєте кришнаїзм в історично християнській країні…

– Чому я й підійшов до вас з самого початку? Бо філософія й представлення – універсальні. Я шукав себе у традиційній вірі, мене запевняли, що тільки в цій церкві я отримаю спасіння. А мене завжди цікавило: що ж тоді роблять усі решта?»

Ведична традиція каже: Бог один. Існують різні методи пізнання. Є зовнішні «оболонки» у вигляді релігійних обрядів. Але справжня релігія одна – та, котра дозволяє пробудити любов до Бога та бажання служити Йому.

У нас немає мети, щоб усі стали «кришнаїтами». Але є велике бажання, щоб кожен став щасливим у служінні Богу та людству.