«Маріїн парк» під прапором Махна

Чаплівка – глухий пустир на краю селища під Гніванню. Сама назва свідчить що за птаха була тут аборигеном. Поблизу голуба бинда Південного Бугу і високі дерева понад  ним – зручні «подри» для чапель. Довколишня земля піщана, неродюча, заросла дрібною літоростю, бур’янами, з глибокою западиною, кількома убогими городиками, стихійним звалищем.

Дванадцять років тому на Чаплівці придбав садибу зі старою хатою кращий фрезерувальник України, гордість і слава Вінницького заводу радіотехнічної апаратури, наладчик  найпомітніших інструментальних підприємств Радянського Союзу Вадим Вікторович Кукулевський. Правда, всі ці звання і титули з попереднього минулого. А на той час це був успішний приватний підприємець, мав певний статок, щоб оселитись на старість там, де йому сподобалося.

Побудувавшись, налагодивши побут сім’ї на новому місці, добре вивчивши Чаплівку, чоловік побачив, що нею ніхто ніколи всерйоз не займався, ніхто до неї ніколи не докладав рук. Хтось  першим почав звалювати тут сміття. Сподобалося, заповзявся возити звідусіль. І пішла слава: Чаплівка – погибельне місце… Вже ніхто не звертав уваги, що півтора гектара бур’янів і ям примикають одним боком до Південного Бугу і якби їх оновити, обсадити, вписати в антураж прибузької вроди, то це було б щось.

Втім, ці роздуми уже в минулому. Вадим Кукулевський завщзятий. Виконавши всі необхідні формальності з документами та оплатою,  створив на Чаплівці «Маріїн парк», назвавши його іменем своєї матері і доньки.

Не запрошував архітекторів, дизайнерів, фахівців ландшафтних форм і стилів. Можливо, професіонали і знайдуть тут якісь упущення-похибки, але кожному видно: тут є душа і любов до білого світу, а головне – краса. Півтора гектара «погибельного місця» преображено на перлину природи.

2012_42_park_3– Дуже великий труд, – каже Кукулевський. – Коли перевернули догори дригом звалище, побачив гору гидоти і мені, який ніколи нічого не лякався, стало страшно. Півтора  тижні два КАМАЗи безперервно вивозили це «добро». А можете уявити мої почування, коли на місці западини, зарослої бур’янищами, виникло чисте озерце, а в ньому – кілька видів риби, якої ніхто не ловить, але яка дуже органічно доповнює красу парку.  Дуже неохоче на піску приживаються дерева. Посадили 5 тисяч беріз, ялин, сосон, дубів, туй, а прийнялася тільки тисяча. Найбільше нас радують чорнобривці, що потужними валами квітують вздовж кількох доріжок. У тих чорнобривців жовтогарячий колір такої вже українськості, що хоч ставай перед нею на коліна, – налиті таким тургором молодої свіжості, ніби довкола не бабине літо, а весна на силі.

А причина проста: я тут поливаю все, як кажуть у пісні, дрібною сльозою: три години до роботи вдосвіта і дві  після роботи. Улюблена справа і чудова зарядка!

Набираєтья у нас загалом ціла плантація очитку, вродливої квітки:  обожнюю її за рівність цвітіння. Квіткові гурти нашого парку повсюдно «припудрені» айстрами: вони барвисті, різноликі і дуже популярні, крім цього імені мають ще два народних – стояни і капустиляни (дуже їх любила моя покійна матір – їсти не було чого, а  стояни сіяла). Старалися, щоб все тут у нас сміялося і буяло, видавало сповна той колір, йому властивий, і досягало зеніту зросту, який для нього  призначив Господь.

Люблю, особливо надвечір, сидіти де-небудь, милуватися – така мене обіймає крилата ангельська радість, що часом навіть хвалю сам себе: «Вадиме! Ти нарешті зробив те, про що мріяв. Краса перед тобою і вся – рукотворна. Кажуть, що вона вимагає жертв. Але яка ж це жертва, якщо це насолода? І не лише для мене одного».

У дні одружень – суботу і неділю – тут повно молодят з усього району. Якось так вийшло, що коли пішла слава про «Маріїн парк», сюди почали їздити масово, гуляти, фотографуватися, РАГС навіть проводить урочисті реєстрації шлюбів. Все це на тлі краси, яка (неозброєним оком видно) переливається в молоді душі. Молодята так щиро дякують, що  немає для мене вищої нагороди, кращого ордена, ніж їхні добрі слова подяки.

– Багато берете за перебування в парку?

– Коли телефонують і питають за оплату, прошу лише щоб не смітили, не курили, не вилазили на статуї. 2012_42_park_4Дивуються, що ніякої – навіть символічної плати. «Все тут, – кажу, – для мене, моєї сім’ї і для вас. Не на словах, а на ділі. Я виріс у злиднях дитячого будинку, в латаних полотняних штанах ішов до армії, мріяв про рай на землі для всіх людей, а тому не можу належати до тих багатіїв, які відгороджуються від народу високими парканами. Приходьте, відпочивайте, почувайтеся як вдома».

При вході до вашого парку гойдається чорний прапор, стоїть дерев’яний віз, а на ньому плуг з чепігами...

– Веселе хуліганство. Шаную Нестора Махна, який під таким прапором захищав інтереси селян. Замість тачанки у нас цей прапор святої чорної землі над возом, а замість кулемета – селянська зброя орало. Хай це засвідчує, що боротьба за красиву селянську долю і землю триває.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company