«Маскарадство»

Час такий нині – всі носять маски: хто на лиці, хто на серці, хто в думках. Оті маски, мов осіннє листя, осипаються на людей. Тих від слабості захищають, тих від правди ховають, тих від стиду заслоняють.
Суцільний маскарад.

Є маски чорні й білі, на ґумках і приклеєні до обличчя. Дехто нафталінові витягнув, декому новенькі пошили. Є маски для дружин, дітей, друзів, начальства – ціла скриня масок.

А є маски і від самого себе.

Скиньмо, коли рядків цих торкнемося. Пригляньмося на себе без масок.

Згадайте своє дитинне личко, яке ще не покрила короста політиканства і прислужництва, обману і зневіри.
Скажете мені – а ти, що святий? Безгрішний? Що ніколи маски не одягаєш?

Ой грішний я, грішний, наче сніг торішний. І в масці на вулиці перестріваєте, і в товаристві доводиться натягати. Я такий самий, але і не такий. Бо не боюся скинути. Знаю: скинувши – втрачу шанс «вигоди чи навару». Знаю, що то не шлях до корисливості чи кар’єри.

Запропонували недавно нагородити мене Грамотою Верховної Ради, а я відмовився.

– Дурний,– кажуть, –  та це ж!..

А я не хочу і край! Завтра на цвинтарі, що батькам скажу? Що своїм студентам поясню, яких вчу чесність берегти, правду відстоювати? Адже це лише нова (тепер зелена) маска, як в однойменному кіно.

Їх лише час від часу перефарбовують та ярлички міняють, але опісля – лиця вашого і вас уже не буде видно: суцільна маска.

Тож хай ота грамота не висить над душею моєю. Не хочу. Не той час довкола. Не та честь в дарувального штабу. Адже цим визнаю власну нечестивість, прийму частину вітань від Киви, Медведчука, Рабіновича, Шуфрича, отої «монопухлини»…

Не потрібна аж ніяк мені така слава. Краще прийму з рук сусідки в селі яблуко спіле. З удячністю прийму, бо то від серця, від поваги, від її щирості. Бо заціловане воно сонцем, омите росою та сльозою материнською, що сина на фронті новітньому втратила. Мені дуже прикро, що багато моїх знайомих вже забули, який мають вигляд, дарований Богом, – їхні маски приросли до шкіри. Мені болить маскарад слів, якими засипають голови наші, наче половою, передвиборчі «обіцюни» (таке ймення їм придумалося).

Перед тим як говорити та відкривати свою душу, попросіть співрозмовника скинути маску облудства. І тоді все невидиме стане видимим.

Будьте обачні: жовтневе «маскарадсво» набирає розгону!

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company