…Ніколи не снився рідний двір… Може, тому, що останнім часом через безсоння взагалі нічого не сниться. А може, тому, що власним двором я обжився не так давно – якихось 10 років тому…

А цієї ночі – наче прорвало. Ходжу з сікатором в руках, обдивляюся давно обрізані яблуньки, груші, черешні, чи не пропустив, бува, чогось. Ні – цілковитий порядок. А от кущі смородини треба трохи впорядкувати, бо восени насадив молодих стебел. Перезимували наче добре, як і обіцяв власник розсадника із Білогородки, та все одно потребують незначної корекції. Припалені морозцем верхні гілочки деревоподібної півонії теж чекають моєї допомоги. І Ларисині троянди. Минулої осені вона експериментувала – вперше розсаджувала старі кущі. Переживала, як вони перезимують на новому місці? Саме час перевірити, що з того вийшло, чи прокинулись . Комусь сторонньому може видатись, що троянди – то суцільна краса. Е ні, дорогенькі! Там обрізка, боротьба зі шкідниками, захист від болячок – роботи з весни і до осені. … Зате магнолії, чітко бачу уві сні, добре перезимували. Ще трохи і зацвітуть густо–густо, пуп‘янки он як щільно понав‘язувалися…

До Паски двір заллється квітковим сміхом. На підтримку магнолії зацвіте сакура, підтягнуться тюльпани та нарциси. Ще триматимуть свої горді китиці ранні гіацинти. Навіть крокуси, друзі підсніжників, подекуди збережуться у затінку, доспівуючи свою останню в цьому році пісню. Заплетуть землю та кам’яні валуни білі й малинові острівці повзучих гвоздичок.

Думаю, двох вихідних вистачить, щоб усе впорядкувати у нашому дворі. У суботу не буду зраджувати традиціям: спершу поїду в басейн, що в «Бабусиному саду», потім, о восьмій, теж традиційно, зустрінуся на заправці «КЛО» у Стоянці з давнім другом… Вип’ємо по філіжанці кави, обговоримо політичні новини, понастольгуємо за молодими роками і нашим спільним вінницьким журналістським минулим… А тоді вже – до робити, як любив казати один із наших редакторів.

…Сонячний промінь несміливо пробивається крізь шибку, ніби підглядає за мною. Розплющую очі й здивовано розглядаюся увсебіч. Одразу не второпаю, де я. Поволеньки свідомість повертає в реалії. Усе чуже і незнайоме, яке лише тимчасово мусиш визнати своїм. Раптом щось пробиває свідомість, мов струмом. Стоп! Який басейн, яка заправка «КЛО»?! Там, у Милій, невідомо що й уціліло. Про АЗС у Стоянці, де ми традиційно розтягували свої кава-паузи на годину-півтори, й мови немає, її ще кілька тижнів тому, як і магазини «Сільпо» та «АТБ», ворожі танки, рвучись до Києва, зрівняли із землею… Та й двір, наш рідний двір, поки що недоступний. У наших селах сьогодні ще топчуться кадирівці, а в хатах шастають мародери.

…Як же хочеться проснутися буквально завтра, за звичкою ввімкнути об’єднаний інформаційний телемарафон і почути таке жадане: «Все скінчилося, дорогі українці! Вертайтеся додому».