Оскільки творчість є  хронічною хворобою то й карантин для митця – звичне діло. При відчутті творчої «вагітності» чи формуванні нової книги я й раніше сам собі запроваджував «карантини», втікаючи від суєтного світу. «Карантинних»  місць у мене три: Трускавець, рідна Сумщина, село Халеп’я Обухівського району (Київщина), де  при високих Дніпрових пагорбах маю садок-млинок і вишневенький садок, який щойно рясно відквітував але за браком бджіл, ягід не очікується…

Моя дача – через рівчак від садиби, де колись мешкало відоме письменницьке подружжя  Володимир Дрозд та Ірини Жиленко. До слова, серед сучасних моїх сусідів – співак Тарас Петриненко та відома сценаристка Наталка Ворожбит, яка нещодавно порадувала нас новим серіалом «Спіймати Кайдаша», де чимало епізодів відзнято в Халеп’ї.  Тут колись знімалося чимало історичних та поетичних фільмів, включно із «Вавилоном ХХ».   Про Халеп’я колись розповім окремо. А щоб очікування все ж було, заінтригую ще олнією цікавинкою – саме тут, на околиці села,  відомий археолог Вікентій Хвойка вперше здійснив розкопки Трипільської цивілізації. У  приміщенні церковно-приходської школи він зберігав знайдені експонати й робив їхній опис. Нині в цих стінах – музей Вікентія Хвойки з артефактами трипільської ультури..

Халеп’ю, я тепер віддячую належною увагою. За всі роки! Зазвичай сюди я виривався лишень на вихідні. А, що ти встигнеш за нещасних два дні?!  Тепер, метр за метром, дбайливо «прошерстив» усю свою мальовничу ділянку: вигріб, обкопав, обрізав, прив’язав, побілив, посадив, залатав, полив, окропив… Словом, сільська дитина, розбудила в собі приспані хазяйські гени. Крепатура по всьому невиробленому  тілу з голови – до п’ят, втома і… неймовірна насолода від результатів зробленого. Це також вважаю різновидом творчості!

Коли підігнав сезонні сільські роботи,  очистивши зір, провітривши голову, почали залітати в голову свіжі думки, образи, ідеї…  Отже тепер перейшов до творчо-організаційної праці. Оптимально-зручним методом спілкування зі світом є інтернет, до якого я свого часу завбачливо підключився. Спосіб самовираження в мережі, яким я користуюся досить активно – Фейсбук.  До речі, з багатьох наболілих питань мені легше й простіше відповісти… власною поезією, відшукавши того чи іншого вірша  в «картотеці пам’яті», а я їх пам’ятаю до сотні, це точно. Тому і в Ютуб і у Фейсбук розміщую вірші у авторському виконанні.  Принагідно запрошую до переглядів…

Із поточно-редакційно-творчого: періодично опрацьовую студентські роботи майбутніх журналістів-грінченкіців і страшенно тішуся, коли вони майже не потребують редакційного втручання – ростуть наші діти, ростуть! Готую і свої   матеріали на сайт «Грінченко-інформ» (своєрідні майстер-класи онлайн). Перевірений метод навчання і довіри – власним прикладом.

Сподіваюся ближчими  днями передам до видавництва  рукопис документальної книги «Кордон-2014: вторгнення» (робоча назва)  про захоплення російськими окупантами перших українських прикордонних загонів в Донецькій та Луганській областях. Я писав цю річ майже два роки на основі свідчень учасників подій (від рядового – до генерала), сам їздив у ті краї, побував у Станиці Луганській, де відбувся перший бій в новітній російсько-українській війні.  Вийшла правдива документальна повість зі звинуваченнями без строку давності. Фактаж, поданий у книзі, сподіваюся, використають наші правозахисники в Гаазькому трибуналі проти країни-агресора.