«Многая літа!» post obitum?

Слухав трьох добрих людей. Трьох посланців славної ініціатинвної групи «Першого грудня»: Євгена Захарова, Йосифа Зісельса, Ярослава Яцківа.

Слухав, як ці мудреці з потужною енергетикою нонконформізму, з ідіосинкразією на владне фарисейство та сьогочасну «імітацію демократичних процедур», з уродженим «жахом злитися із соціумом» щиро намагалися наснажити студентську молодь оптимізмом і вірою у рятівну Аріаднину нитку довгих поступальних змін на краще…

Слухав і згадував римовану радянську агітку об тім, що «є у революції початок, нема у революції кінця». Для країни, наскрізь протятої олігархічними метастазами, ця формула далебі незамінна. Віра у чудодійні преображення нашої, прости Господи, «владної еліти», у цілительне причастя совістю, «світлом науки і знання», у преблагословенне страстотерпіє поступовства, у панацею демократії – це «многая літа!» post obitum. Після смерті. Для нашої молоді, яка перейшла фатальний ponte de sospiri, пройшла кривавий гарт Революцією Гідності і нині проходить нескінченні пекельні кола війни, – це прямий шлях З УКРАЇНИ. Від такої кондової, торжкової демократії, де, кажучи словами В’ячеслава Липинського, партійні претенденти у владу «пожадливо нюхають настрої натовпу», а владці «роблять свинства законно».

Або –  вибір: новим Майданом «по кривавій по дорозі» погнати до ями «рідний» сторозпроклятий олігархат.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company