Миколині cигари. Для Черчилля

Микола Джуран, уродженець села Вікно, що в Заставнівському районі Буковини, на противагу багатьом своїм землякам наприкінці XIX століття подався на заробітки не до Канади чи США, а на Кубу, де великими грішми тоді й не пахло.

Майже пів року тинявся островом без діла, перебиваючись дрібними заробітками у фермерів. Але згодом найнявся до власника тютюнової фабрики – заготовляв на плантаціях тютюнове листя для знаменитих кубинських сигар. Це було важке й ризиковане для здоров’я заняття: вдихаючи пилок тютюнового цвіту, люди страждали ядухою та недугами печінки. І мерли, мов мухи.

Джуранові пощастило попрацювати в цьому пеклі недовго. Один із земляків допоміг поміняти роботу, влаштував на конвеєр, де виготовлялися фірмові сигари. Кілька тижнів Микола проходив спеціальний вишкіл під орудою старих майстрів, а ті навчили його скручувати з листків золотистого тютюну сигари вищого сорту.

Сигари дуже популярні серед кубинців. Але не кожен островитянин міг дозволити собі таку дорогу розкіш. Утім виробники врахували й це – освоїли випуск сигар з дешевих сортів тютюну та з листя нижчої якості. Для люмпен-пролетаріату.

А Миколу Джурана, який належно освоїв техніку скручування сигар, власник фабрики перевів на виготовлення іншої продукції. Для багатіїв. Працював він сумлінно, не допускав браку, за що одержував надбавку до платні. Власник підприємства також дозволяв буковинцеві відпрацьовувати зміну на кілька годин більше, а це теж додатковий заробіток. Сигари цього підприємства полюбляв тодішній кубинський диктатор Батіста. Їх для нього крутили кращі майстри.

Джурановими ж сигарами ласували переважно зарубіжні вельможі. Як стверджує чоловік, підприємство виготовляло окремі партії сигар спеціально для глави британського уряду сера Вінстона Черчилля. Відправляли їх у коробках, мічених золоченою стрічкою. Кожен майстер приклеював до коробки зі своїми виробами спеціальні ярлички, за якими можна було розрізнити того, хто їх виробляв.

Та фабрика працює й досі. Її фасад прикрашає велике фото Фіделя Кастро, який розкурює сигару цього підприємства. У сімейному архіві Джурана-онуки, теж Миколи, зберігається рекламна картка цього підприємства, де близько семи років працював їхній дідусь. А його кубинський паспорт тривавлий час експонувався у Чернівецькому краєзнавчому музеї.

Повернувшись додому Микола Джуран, заклав плантацію тютюню на своєму городі, і почав виготовляти власні сигари. Але тодішня румунська окупаційна влада заборонила йому займатися цим промислом: на нього була державна монополія. Тютюн Джуран повисмикував з городу у присутності сільського примаря та жандарма і більше не брався за його вирощування. Інакше за це можна було потрапити на кілька років до в’язниці.

В радянські часи Микола Джуран став секретарем сільської ради, бо був єдиним грамотним чоловіком у селі. Діловодити теж вивчився на Кубі: коли освоїв місцеву мову, власник тютюнової фабрики зробив його обліковцем. …Земляки дали Джуранові прізвисько «Секретар». Мав кумедний вигляд, носив старе сомбреро, окуляри й масивні армійські чоботи з довгими шнурками. Під пахвою завжди тримав засмальцьовану папку. Зовні вуйко Микола скидався на Жака Паганеля з відомого твору «Діти капітана Гранта».

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company