У ЧИСТІ ВОДИ…

Прокурорські працівники разом з СБУ аж у трьох областях викрили мережу підкупу виборців, організовану командою Юлії Тимошенко. А згодом у Сумах зі штабу Петра Порошенка вже поліцейські вивели в наручних двох агітаторів, запідозрених у тому ж. Кандидати у президенти ділять між собою не лише виборців, а, схоже, і державні органи.

Агітаційна гарячкова затятість, яку виказує переважна більшість претендентів на булаву, шашелем точить інститути влади. Суспільство кільканадцять разів поділилося на тих, хто «за» і хто «проти». Начебто нічого поганого, якщо тільки не переступимо оту крайню межу, за якою буде зась зібратися докупи. Сказано ж: царство запустіє, якщо розділиться в собі, і кожне місто чи дім, розділене в собі, не встоїть…

Президент, яке б прізвище ми йому не добирали, серед безлічі задавнених проблем має розв’язати дві найнагальніші: протистояти російській агресії і стяти пухлину корупції. Чи вдалося це Петру Порошенку? Осучаснена контрактна армія, міжнародні антиросійські санкції зупинили «тайожного» ведмедя. А от болячка липких рук тільки розрослася. Чи подолає корупцію Юлія Тимошенко? Дуже сумнівно, зважаючи на її політико-державницьке «портфоліо». І вже геть не під силу та надскладна операція Володимиру Зеленському? Йому б самому від цієї напасті вберегтися, якщо, звісно, пофортунить зіп`ястися на владну гору. А інші потенційно «прохідні» кандидати? Не бачу серед них Котигорошка, дужого відтяти голови корупційно-олігархічної гідри.

Виходить, хто б не став Президентом, ми приречені конати в гадських обіймах цієї ненажерливої потвори? Та ні ж бо! Як у випадку із протистоянням російській агресії, наш порятунок – в інтегруванні  з країнами світової цивілізації. Бо, власне, й оті смертельно небезпечні масштаби корупції в Україні викрито завдяки настійним наполяганням Євросоюзу, вимогам Міжнародного валютного фонду. І поява антикорупційних органів (їхня ефективність – то окрема тема), просування інших реформ відбувалися не без активних «штурханів» ззовні. Звісно, справа не лише в Президенті. Багатоголоса Верховна Рада, можливо, до сих пір «варила» б антикорупційний пакет, якби не жорсткі умови Євросоюзу: сьогодні закон, завтра – безвіз.  Та й «Приватбанк» Коломойського напевне досі відмивав та відпирав би в офшорах крадені мільярди, якби не вимоги західних кредиторів його націоналізувати.

Тож вибираючи капітана, кріпко думаймо: чи він, бува, не розверне поволеньки вутлого українського човника «в родную гавань», як було це за правління Януковича?А, може, голосно декларуючи патріотизм і любов до простих українців, тихенько підхіхікуватиме кремлівському карлику, як свого часу Прем’єр-Коса України? Чи  наше суденце заклякне  у штильових нейтральних водах, за що так агітують деякі з нинішніх кандидатів «другого ешелону» –  ті, що вічно напохваті? Хоча така «багатовекторність» все одно прибивала нас у ту ж таки затхлу «гавань»,  як, наприклад, за президентства Леоніда Кучми. Росія давно і надовго серед олігархічно-корупційних мастодонтів. Горезвісний путінський п’ятнадцятимільярдний кредит, з якого встигли переказати лише перші три мільярди, – то не що інше, як хабар Віктору Януковичу «за послушаніє», корупційний путінський гачок, яким підсікали Україну.

Вибираючи Президента, ми вибираємо цивілізаційний курс нашої країни. Як співали давні кобзарі – «На чисті води і ясні зорі». Курс до НАТО, яке допоможе укоськати північного сусіда, до Євросоюзу, який  вимагатиме не лише ухвалювати потрібні закони, а й стежитиме за роботою правової машини. Без цього, як і раніше, ходитимемо колами підліткової демагогії й охлократичного популізму. НАТО і Євросоюз –  два наріжні камені, на яких постане справжня Україна. За це боровся і переміг Майдан. За це й нині в окопах війни жертвуємо дорогу, надміру дорогу офіру.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company