На гребені хвилі

Тетяна КАСАЦЬКА, майстер спорту і чотириразова чемпіонка Радянського Союзу з веслувального слалому, знає про цей спортивний змаг усе. Ніби досвідчений екскурсовод, раз по раз повідує нові деталі про спуски на човнах гірськими річками та спеціальними трасами. Екстремальний турнір, який з 1992 року повторно ввійшов до програми Олімпійських ігор, за її словами, багатогранний і захоплюючий. Це, схоже, можуть підтвердити і сотні українців – фанатів водного туризму.
Нині Тетяна Касацька – завуч Київської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи «Маяк».

Недешеве задоволення

Ян: Тетяно Євгеніївно, проясніть, будь ласка, ситуацію, яка, думаю, звична для веслувального слалому. Коли спортсмен раптом на ходу перевертається у човні… Наскільки це небезпечно і як тут дати собі раду?

Тетяна Касацька: – Насправді, у веслувальному слаломі є такий елемент –  «ескімоський переворот». Дозволяє спортсмену повернути перевернутий човен у вихідне положення. Для кваліфікованих спортсменів це не проблема: секундна справа. Але освоєння «ескімоського перевороту»  вимагає певних навичок. Ясна річ, перебувати вниз головою, у бурхливій воді, ще й зазвичай холодній, – некомфортно. Та спортсмени звичні: це ж додатковий екстрим (усміхається).

Денис: – Чи можна вважати наш веслувальний слалом масовим видом спорту – таким, як, скажімо, водний туризм?

Тетяна Касацька: – Безперечно, ні. Тому що у Києві залишилася всього одна спортивна школа з веслувального слалому. Звісно, грошей виділяється небагато. А водний туризм набуває більшої популярності, бо мандри манять багатьох, але не всі люди можуть подорожувати закордон. У наших реаліях водний туризм – це відносно дешева можливість подорожувати.

Денис: – А крім Києва, де ще в Україні культивують веслувальний слалом?

Тетяна Касацька: – Доволі добре – у Вінниці, Львові, Харкові. Практично все… Хіба ще у Первомайську, що на Миколаївщині.

Ян: – Невже в інших містах недостатньо ресурсів для розвитку такого цікавого виду спорту?

Тетяна Касацька: – Розумієте, це потребує достатньо великих грошей. Якщо туристичний човен ви можете експлуатувати, скажімо, 5,7,10 років, то слаломні човни часто розбиваються. Провідні світові спортсмени міняють їх раз на рік. А коштує це задоволення приблизно 1000 доларів, плюс вартість весла. Та ще потрібен рятувальний жилет, шолом тощо.  До того ж, повноцінних водних каналів для веслувального слалому в Україні практично немає.

Денис: – Маємо заможних ентузіастів, котрі розвивають деякі види спорту на обласному та міському рівнях. Чи знаєте таких, хто готовий вкладати гроші у веслувальний слалом?

Тетяна Касацька: – На жаль, ні. Наші провідні спортсмени купують човни самотужки! Для прикладу, Вікторія Ус, яка брала участь у Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро (2016 року, – прим. авт.), придбала човен за свої кревні.

Денис: Можна констатувати, що веслувальним слаломом в Україні займатися дорого?

Тетяна Касацька: – Думаю, всіма видами спорту у нас займатися дорого. Хоча у нашій школі заняття безоплатні. Діти абсолютно різних верств населення можуть приходити – ми усім раді.

З такими перспективами далеко не «попливеш»

Ян: – На Вашу думку, яке майбутнє чекає на перспективних веслувальників в Україні? Скільки може у нас заробляти талановитий спортсмен з веслувального слалому?

Тетяна Касацька: (зітхає) Складне питання. Він, звісно, отримує якісь гроші у Міністерстві молоді та спорту… Але це копійки.

Ян: – Тобто, спортсмен самотужки фінансує свою підготовку і виступи на змаганнях?

Тетяна Касацька: – Так. В основному, зараз досягають успіху ті спортсмени, яким допомагають батьки. У нас є чемпіон світу серед юніорів Руслан Пестов. Він сам з Харкова. Його батько теж був слаломістом і всіляко сприяв тому, щоб Руслан мав можливість їздити за межі країни, брати участь у різноманітних зборах за участі закордонних тренерів. Чи вже згадувана Вікторія Ус, –  вона теж слаломістка у другому поколінні.

Денис: – А коли діти, яких спонсорують батьки, стають дорослими – полишають слалом чи суміщають основну роботу і спорт?

Тетяна Касацька: – Насправді, суміщати це доволі складно. До якогось віку вони виступають, як це відбувається і в інших видах спорту. А далі їхня спортивна кар’єра завершується. Ми ж не бачимо 60-річного легкоатлета, що виступає, бігає на змаганнях? Хоча і це прикро, бо ветеранський спорт у нас, на жаль, теж малорозвинений.

Денис: – Дивлячись на Вас, не можу не запитати: як Вам удається підтримувати таку форму?

Тетяна Касацька: – Справа в тім, що після завершення слаломної кар’єри я тривалий час займалася аеробікою: 15 років викладала фітнес у Національному авіаційному університеті. Та й рідний спорт не забуваю: із задоволенням катаюся, для себе. Були б ветеранські змагання, охоче виступила б.

Денис: – Наскільки розумію, в Києві веслувальним слаломом займаються лише в «Маяку». Скільки у вашій школі учнів, спортсменів?

Тетяна Касацька: Понад 150 дітей, юніорів. Коли вони досягають 23-х років, на жаль, виходять з віку «спортивної школи» – або починають дорослу кар’єру, або завершують виступи.

Самостійна робота

Ян: – Пані Тетяно, в інтерв’ю 2015 року тренер і член виконкому Федерації веслувального слалому Володимир Ус ремствував, що в Україні мало тренерів із цього виду спорту. І дорослого, і дитячого. Як вважаєте, чому державі нецікаво розвивати веслувальний слалом?

Тетяна Касацька: – Думаю, це загальна проблема нашого професійного спорту. Дуже скоротилися асигнування на розвиток спортивних шкіл, та й усього іншого. Наприклад, наша школа останні три роки фінансувалася лише, як це кажуть, «у межах підтримання». Тобто, грошей вистачало тільки на зарплатню тренерів. Останні човни купували понад 10 років тому. Оплачується лише поїздка на змагання, однак веслувальний слалом – технічно дуже складний вид спорту. Раніше це було так: спортсмени прибували за тиждень-два, «обкатували» воду і трасу. На жаль, зараз на змаганнях їм доводиться витрачати власні кошти.

Тренерська зарплатня вкрай «сумна». Недавній випускник університету, скажімо, отримує близько чотирьох тисяч гривень. Тому молодь сюди не йде – їй це не цікаво. Залишаються фанати, які по-справжньому віддані тому, чим займаються… І так, на жаль, втрачаємо  багатьох талановитих наставників. Ті, хто зі мною навчалися в інституті, нині працюють ким і де завгодно, але не тренерами.

Денис: – А Федерація веслувального слалому, обов’язок якої розвивати цей вид спорту?

Тетяна Касацька: – Вона робить усе, що може. У тісних рамках тих коштів, що їй виділяють. А їх дуже мало, та й ті – на все одразу: і на поїздки збірників, і на дитячі школи… Дуже велика проблема їх розподілити, бо всім ці гроші вкрай потрібні. З одного боку, провідні спортсмени повинні брати участь у змаганнях, «обкатуватися». З іншого, якщо немає дітей, яких треба готувати, вивозити на змагання, – немає «лави запасних». І перспективи розвитку.

Ян: – А хто з українських спортсменів нині у фаворитах?

Тетяна Касацька: – Сьогодні у збірній хороші результати демонструють переважно двоє спортсменів: Вікторія Ус та Ігор Цвєт. Інші дуже мало виїжджають. Навіть якщо спортсмен посів друге місце у збірній, він уже практично не може нікуди виїхати.

Не підкинете до Олімпу?

Денис: – Для спортсмена потужною мотивацією була і є Олімпіада: участь, перемога, призові…  Наскільки успішний український веслувальний слалом на Олімпійських іграх?

Тетяна Касацька: – Доволі успішний. Та ж таки Вікторія Ус отримала олімпійську ліцензію, виступила дуже вдало: потрапила у фінал, посівши 12-те місце. Це справді добрий результат, бо наш вид спорту – індивідуальний, щільність результатів дуже велика.

А олімпійських медалей в історії українського веслувального слалому поки що не було. Ми, звісно, маємо надію, але в неї треба дуже багато вкладати, зокрема і грошей.

Ян: – Які шанси в наших спортсменів потрапити влітку 2020 року на ХХХІІ Олімпіаду в Токіо і посісти призові місця?

Тетяна Касацька: – Знаю, що Вікторія Ус продовжує підготовку. Вона молода, цілеспрямована – сподіваюся, виборе олімпійську ліцензію. В Токіо можуть потрапити ще кілька наших спортсменок: перспективних каноїсток, байдарочниць…

Ян: – Тобто, вся надія – на тендітні дівочі плечі?

Тетяна Касацька: – Всім однаково складно. Хіба що, у дівчат трохи менше конкуренції…

Ян: – Крім медалей Олімпійських ігор, чого ще бракує українському веслувальному слалому взагалі та спортивній школі «Маяк» зокрема?

Тетяна Касацька: – Повторюся: належного фінансування. І загалом, і зокрема. Нових човнів. Бо коли вони старі, протікають, – для дітей це фізичний і морально-психологічний дискомфорт. І, звісно ж, оплачуваних поїздок дітей на змагання – по Україні та закордон.

Усім нам, тренерам і працівникам КДЮСШ «Маяк», хотілося б упевненості у завтрашньому дні. Нині маємо великі проблеми з виконанням наказу голови КМДА Віталія Кличка про передання шкіл у комунальну власність. (Йдеться про наказ N 62/62 від 22 грудня 2015 року, – авт.). Цей документ не виконується, наші тренери вже три місяці не отримують зарплатню.

На світло «Маяка»

Денис: – Тетяно Євгеніївно, а як записати дитину до «Маяка»?

Тетяна Касацька: – Ми намагаємося брати дітей до 13 років, бо це найперспективніший вік. Але приймаємо і старших. Потрібно лише довідку від лікаря, що дитина здорова і може займатися спортом.

Денис: – Чому батькам варто долучати своїх дітей саме до веслувального слалому?

Тетяна Касацька: – Бо це дуже багатогранний і цікавий вид спорту. Тут  дитина буде і самостійною, і вольовою, і сильною, і спритною, з відмінною координацією. І проводитиме час на свіжому повітрі, просто неба, в оточенні цікавих людей. Думаю, це незабутні враження на все життя.

*   *   *

Ситуація з веслувальним слаломом, на жаль, відображає пригнічений стан української спортивної сфери загалом. Навіщо далеко ходити – на цьогорічних Зимових Олімпійських іграх наші спортсмени здобули лише одну золоту медаль.

Щось-таки не так, якщо піднімати професійний спорт «з колін» доводиться ентузіастам-безсрібникам. Самовідданим тренерам з мізерною зарплатнею. Батькам, які не дають згаснути полум’яному блиску в очах рідної малечі. Спортсменам, що самотужки закуповують екіпіровку та обладнання.

У такі моменти згадується класичне Франкове «лупайте сю скалу!» Хоча… надто вона неприступна: завтра її, може статися, лупати буде нікому. Все більше талановитих спортсменів за нинішньої державної «підтримки» спорту просто виїжджатимуть з України – туди, де їх по-справжньому оцінять.  І нестимуть славу перемоги під чужими прапорами.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company