Українці – це нащадки Київської Русі…
Будинки українських селян гарні й міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московщині…
Українці вельми інтелігентні, вільнолюбний дух відчувається і в їхному зовнішньому вигляді.
– Данський географ К. Мальт-Брюн, XVIII ст.

Важко описати всю палітру відчуттів, коли чуєш перші вибухи крилатих ракет у своєму рідному місті. Адреналін проймає все тіло, наганяючи інстинкти.

Саме тому задовго до нинішньої війни знавці вперто і дещо занудно розказували про «тривожну валізу». Найрадикальніші радили йти до тиру, на курси з надання невідкладної допомоги, «завести» вдома зброю, запастися водою, продуктами, перевірити укриття та прочитати відповідні тематичні книги. Непідготовлена людина тікає: інстинкти самозбереження закладені в нас на тваринному рівні. Втеча – найрозповсюдженіша і найлегша опція. Дорожні корки, паніка, хаос, залишені напризволяще тварини у зачинених квартирах… Свідчення, що 8 років війни багатьох нічого не навчили (коли є змога, дивлюся за сторінкою зоопатрулів. Вам респект!). Війна була далеко і не з ними, як написав Фоззі (Олександр Сидоренко):

На східному фронті сьогодні без змін
Все тихо, загинув лише один…
А ми переходим до інших новин,
Бо стільки цікавого в світі…

Коли повітря насичене невизначеністю, яка легко може перерости в тотальну паніку, починаєш цінувати дві групи людей.

Перша – ті, хто написали смс, передзвонили чи взяли слухавку, коли дзвонив. Банальне «Як ти?», «Чим можу допомогти?», «Друже, у мене є будинок під Фраником, Варшавою, Віднем.. Приїжджай і бери всю родину!», «Є броня, тобі треба?»… Набагато цінніше за всі привітання у житті та рвання на собі сорочки: «Та я ж за тебе!..».

Друга – ті, хто був готовий до війни та боронив нас з перших її секунд. Завдяки їм оговталися, знайшли час для мобілізації резервів, усвідомлення та дії.  Люди пізнаються у війні!

«Українці дуже прив’язані до своєї Незалежності».
(Французький військовий аташе у Петербурзі Бургуен, 1802 рік).

Ви помітили: ті громадяни, які добровільно  залишилися в містах, не ставлять риторичні питання на кшталт: «Як так, на нас напала рашка, це ж наш братський народ?!.» (Доречніше – «бл*дский», але борімося з такою«мовою» кацапії). Вони були готові до цього з 2014-го, а дехто «прикопав» кулемет ще з 1960-го і чекав слушного моменту.

Ой, йой, лихо –
Микола бомбу мав під стрихом!
Сорок років пролежала,
Hа сорок перший сі зірвала…
(«Брати Гадюкіни»).

Без знання історії важко формувати критичне мислення. Розумію, копирсатися в Авгієвих стайнях нікому не хочеться, але так набагато легше зрозуміти схильність сусідів до побєдобесія і звідки саме виповз рашизм.

«Що стосується Росії, то її можна згадати лише як власницю великої кількості вкраденого, яке доведеться віддати у день розплати».
(Фрідріх Енгельс).

Пам’ятники Марксу та Енгельсу в містах, їхні бюсти на столах, багатотомники на бібліотечному покуті, – невід’ємний символ рашизму до 1990-x. Нині на тих самих кілках у стіні, куди чіпляли «мислителів», висять рашистські «православниє іконкі». У цих символів спільного набагато більше, ніж видається на перший погляд. Ані 99 відсотків комуністів, ані 99 відсотків рашистів (рашизм – брат-близнюк моксельського більшовизму) ніколи не читали ні Біблії, ні праць ідеологів наукового комунізму. Їм споживали перетравлену субстанцію. Спотворений ерзац. А хто намагався докопатися до істини, – в каталажку, в ГУЛАГ, у розтрльні списки «врагов народа».

«Українці різняться від інших мешканців Росії. Це дуже шляхетна раса. Вони  на вигляд міцніше та вдатніші від москалів і перевершують їх в усьому…
Я радше обідав би на підлозі української хати, аніж за столом московського князя».
(Едвард Кларк, 1812 рік).

Ще до війни жалів кацапів: життя в тотальній брехні, без знання власної історії. Вештаються світом. Вдають із себе «нащадків Русі», «богообрану націю», «православних скрєпоносцев», «великодержавників», аби  десь прив’язатися ординською пуповиною. А створити своє, власне – зась! Привласнення історичної, культурної, науково-технічної, духовної спадщини інших – те, чим відрізняється рашизм у всіх його епостасіях – імперській, більшовицькій чи путлерівській. Прикладів безліч. Назва Русь, вкрадена у Києва, поцуплені пісні, архелогічні цінності, перлини іконопису… Навіть матеріальні знаки науково-технічного прогресу, від верстатів да атомної бомби.

Якось зчепився з одним путінофілом на сакральну для них тему «наші діди воювали». Прочитав йому спогади жінки, яка жила в післявоєнній Німеччині. Вона описує, як дружини офіцерів червоної армії йшли до театрів, кав’ярень, ресторанів у нічних сорочках. Мародерили все, не знаючи призначення речей. Пенюари сприймалися за розкішні сукні. Цілковита відсутність культури. В процесі дискусії дійшли висновку, що СРСР не зміг би протистояти Вермахту без західних технологій, розвідки, другого фронту, а його єдиним вкладом в перемогу було «гарматне м’ясо»: 26 млн загиблих, серед яких 10 млн українців. Спостерігаючи нинішню тактику рашистів, мимоволі згадую фразу мого брата десь на початку війни: «Тепер зрозуміло, чиї діди воювали, а чиї були в заградотрядах».

Постійно моделюю ситуацію: де була б русня, якби у Другій світововій війні не воювали українці? Де  взагалі була б вона без нас? Так чи інакше це ми залюднювали й олюднювали мордор своїми. Численні випускники Києво-Могилянської Академії, брати Розумовські, Березовський, Ведель, Бортнянський, Чайковський, Малевич, Гоголь, Чехов, Ахматова (Горенко), Вернадський, Капиця, Корольов, Люлька… Вони та багато інших  засівали культурним зерном орків. Та із нинішніх пропагадонських «ящиків» кремля не почуєте правди про походження «їхніх» світочів.

А яким би був світ, де не було б росії!

«Існування такої держави, як Росія, вже дає підстави всім іншим країнам утримувати свої армії».
(Карл Маркс).

Нині Шевченкові слова «…і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…» для мене набули нового змісту. Вчись у кращих, розвивай себе. Цікався кацапським, щоб знати, що і де вони знову вкрали. Вивчай своє, бо це дає змогу самоідентифікуватися.

Після Перемоги віддамо данину загиблим. Закріпимо пам’ять про кожного. Відбудуємо будинки, театри, лікарні, школи, музеї, дороги, промисловість. Відвоюємо свою культурну спадщину.

Тяжко? Надзвичайно. Але нам легше, бо ми у себе дома і точно знаємо, де наша пуповина. Ми вже на місяць ближче до свободи!