Переглядаючи полиці з книжками, аби знайти щось цікаве на кількаденне читання,  звернула увагу на роман Люко Дашвар  «На запах м’яса». Уже знайома з творчістю цієї української письменниці: її книжки жорстокі, відчайдушні, але здатні надихати та змушують замислюватися. Легка, навіть простонародна мова заглиблює в сюжет по саму маківку – проживаєш події разом з героями.

З перших сторінок цього роману зрозуміла: «хепі-енду» не буде. Тимчасом вабили описи побуту селян, розповіді про життя Майки в Лупиному хуторі і Капулетцях. Мова – мед для душі: діалоги героїв, сільські жарти, сварки та плітки. Першу частину книжки проблукала, спостерігаючи за життям-буттям героїв, невіданим хутором. Далі, при спогадах з міста, відчула щось знайоме, таке, з чим уже стрічалася… Точно, було – у раніше читаних книжках Люко Дашвар.

У цьому романі аж надто багато життя. Така реальність душить, дивує. Усі прагнуть м’яса: гонитва за кар’єрою, успіхом, багатством, нехтування всіма суспільними нормами та мораллю. Любов втрачає сенс – просто згорає, розчиняється, а згодом вивертається ненавистю. Головна героїня – людина геть непростого характеру, сповнена протиріч. Спершу її жалієш, потім їй симпатизуєш, і нарешті… перестаєш розуміти. В життєвих реаліях Майка не витримує, кидається у крайнощі. Жага «м’яса» перемагає.

Люко Дашвар не соромиться правди – відкриває очі на аморальні людські вчинки та душевну гнилизну. Але пише про це так соковито, що від цього блуду і бруду годі відірватися. Для багатьох ця книжка стане екстремальним відкриттям сьогочасним людських стосунків. Людина – хижак, який заради «м’яса» здатен іти по кістках.

Але ж «Хіба життя – боротьба? Життя – радість. Ні з ким боротися не треба. Узагалі. Тільки із собою. Себе знайти, на тому й заспокоїти, не зрадити»…