«Наркоша», «нарик»…

 

«Який дивний світ… На стелі виграють червоні цятки, а по них скачуть ще й сині та зелені… Намагаюся рукою почухати потилицю, але мої руки ніби пришиті мотузками – бовтаються та тріпочуть на вітрі. Грає гучна музика. Я хочу розклепити повіки, мої очі розмовляють, а голосу нема, я мовби дихаю вухами. Говорю швидко, бо часу обмаль, а мені треба ще так багато зробити, так багато сказати… Падаю на підлогу. У мене на  носі скачуть крихітні літери. Складаю їх у слово: «Ран-ком… ан». А, може, й так: «Нар-ко… ман».

Марихуана, кокаїн, екстазі, метамфетамін, ЛСД. Список  розваг для нудного життя чи передсмертний список? Хочеш довідатися?  Впевнений? Тоді будь готовий до «кайфу», який неминуче закінчиться агонією.

На суді, буває, виправдовують злочинця. Виправдовують тих, хто не поступається у метро місцем вагітній жінці чи літнім людям. Виправдовують батьків, які чинять насилля над дітьми. Але наркомани, особливо молоді, виправдання не мають. «Наркоман», «наркоша», «нарик» – цими словами лякають школярів.

Кліше – ніби сургучева печатка.

Французька письменниця Франсуаза Саган стверджує: «Люди вживають наркотики тому, що життя нестерпно нудне, всім все набридло, майже немає великих ідей, які варто було б захищати, і нам не вистачає азарту». Тому, напевно, люди так зневажають наркоманів, тих поміж нас, хто намагається доторкнутися до нового, упіймати азарт… Їх ніхто до того не силував, вони самі забажали, хоча щось таки спиняє багатьох цілковито поринути у наркотичне торнадо…

Цю залежність можна порівняти з почуттями. Раби кохання підвладні тим, кому віддали своє серце, а раби наркотиків цілковито залежать від тих, кому за дозу продали душу, єство.

Втрачаємо себе з кожною порцією наркотиків. Докорінно й назавжди змінюємося, набуваючи здатності не помічати бридких реалій людського існування. Натомість зір уподібнюється до рентгенівських променів, здатних сканувати оточуючих.

Мені абсолютно байдуже, що люди не сприймають мене за людину, але вони ніколи не відчують того, що я спізнав. Це не реклама, це –істина. Нехай страшна, але, як усе у цьому світі, вона має свою ціну. І це не гроші. Це щось більше. Бо гроші закінчуються і знову з’являються, а моє життя, мій психічний стан може закінчитися тільки один раз, і вже ніколи не матиме нового початку.

Моє життя – моє рішення. Жити і виживати у сучасному світі стало не просто. Особливо у молодому віці люди залежні від емоцій. Молодь прагне емоцій. Вони, ті емоції, – у підсвідомості. Кокаїнова доріжка – немов двері у дивовижний яскравий світ, де не буває ні болю, ні суму, ні образ. Але то двері, що відчиняються тільки на вхід.

Готовий не повернутися?! Тоді штовхай ті двері. І не забудь попрощатися з тими, кого любив у цьому житті».

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company