Не буває «спасибі» даремним

Вам доводилося просити гроші на вулиці? Не для розваги, а з крайньої потреби. Ні? А мені прийшлося. І це змінило мою думку про людей, випадкових зустрічних. Чи готові ми прийти на допомогу незнайомцям?

Згадайте сьогоднішній ранок. Штовханина в метро, сварливі подорожні, байдужі і неуважні… Дуже важко серед  ранкового гармидеру помітити дрібниці, за якими криється чимало важливого. Їдучи вранці до вишу мимоволі спостерігаю за пасажирами метро: у вагон набивається люду різного віку, різних соціальних прошарків. Хтось із приміської електрички, хтось запізнюється на роботу, уроки, лекції… Ось цей чоловік, очевидно, будівельник: загрубілі обличчя й руки… А цей, у краватці, схоже, менеджер середнього рівня… А ось слідом за повільною старенькою жінкою, ледь не штовхаючи її у спину, заскакує школярик…

Помічаю: молодь переважно поводиться ввічливо. Можливо, це надто суб’єктивно, із солідарності з ровесниками? Ні, таки бачу, що саме хлопці та дівчата, мої однолітки, частіше поступаються місцем літнім людям чи вагітним жінкам. А от люди середнього віку – може, через втому, а, може, через брак виховання – якісь збайдужіло-відсторонені. Навіть якщо поруч стоїть дідусь із ціпком. Та й не всі старші люди, кому поступилися місцем, дякують. Чому так? Гадаю, молоді люди ще не «биті життям», а старше покоління загрубіло у своїх житейських труднощах та особистих проблемах?   Але подякувати вимагає не тільки звичайна вихованість – то ще й заохочення молоді до нових добрих справ…

У вагоні метро моя ровесниця читає книжку. Заходять дві  жінки. Дівчина, природно, їх ще й не помітила, а ті одразу припечатали обуренням: «Хоч би місцем поступилася! Яке невиховане!..»  Сподіваюся, ті сердиті тітоньки цілковито не відбили у дівчини бажання поступатися місцем, але може бути, що після такої «педагогічної тиради» його, того бажання, трохи поменшає.

… Цього літа, приїхавши з невеликого міста до столиці, повелася неуважно, навіть розсіяно. Буває… Десь посіяла гроші, а ще – розряджений телефон і останні п’ять гривень на жетончик. І як на лихо – вийшла не на тій станції…  Довго вагалася, але іншого виходу, як попросити допомоги у незнайомих, не було. Очікувала на якісь негативні чи й образливі репліки. Але перша ж людина мені допомогла! Приємне здивування зігріло серце теплотою вдячності. Відтоді і я намагаюся бути уважнішою до незнайомих мені людей. І допомагаю, коли бачу, що хтось потребує підтримки. Не чекаю, що хтось це зробить замість мене.

Очевидно, з цього і починається шлях до «ідеального суспільства», де кожен готов щиро та безкорисливо прийти на виручку іншому. І так само щиро подякувати іншому за допомогу.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company