Київська влада вирішила не виконувати закону про декомунізацію. Тобто, не те, щоб геть не виконувати, а, скажімо так, – «недовиконати». Як люблять писати наші бюрократи, «в частині» тих пам’ятників СРСР, що мають історичну цінність. Виконувачка обов’язків начальника департаменту містобудівництва й архітектури столичної міськдержадміністрації Ганна Бондар запевнила, що художню цінність київських монументів визначить спеціально створена експертна рада, яка вже згодом надішле звіт в Мінкультури. Раніше сповіщалося, що всіх демонтованих гранітних, гіпсових і бронзових революціонерів-більшовиків, цивільних і мілітарних партвождів радянської епохи розташують у «Паркові радянської окупації», який спеціально облаштують за столичним Лівим берегом, на вулиці з поетичною назвою «Зрошувальна».

Проте вже достеменно відомо, що на своєму монументальному постаменті залишиться пам’ятник Миколі Щорсу.

Отже, фінальні слова-пророцтва з колись хрестоматійної однойменної Довженкові кіноповісті «Він був прекрасний… Більше ми його не бачили», схоже, й цього разу не справдяться.

Маю підозру, що бронзовий Микола  Олександрович, який іронією долі нині змушений вітати зі свого гранітного осідку вулицю ненависного йому Петлюри, удостоївся високої «честі недоторканного» не через те, що є творінням славних скульпторів Михайла Лисенка, Василя Бородая та Миколи Суходолова, а тому, що його монументальну статуру свого часу копіювали із визнаного діяча Компартії і першого Президента України Леоніда Кравчука. Ну як теперки отаку харизматичну фігуру – та кудись на київські висілки, до паркового гамузу на Зрошувальній? Святотатство, ще й безбожне!

Утім, якщо без іроній та персифляцій, а знову ж таки суконною мовою бюрократії, – «є питання». І то серйозні.

Що тепер робити зі знаменитим кубічним Артемом роботи Кавалерідзе, який увінчує святогірську Лису гору? Чи з легендарною каховською «Тачанкою»? Або з Монументом бійцям 1-ї Кінної Армії над трасою Броди-Львів?

Демонтувати? Рушити?