Не цирульник, а барбер

«Понаїхали тут!.. Жити не дають!..», «Біженці відбирають робочі місця…», «Чого їм у своїй країні не сидиться?..»
І сьогодні зачовгана платівка прокручує старі пісні, співані на новий лад. Здається, той коловорот без початку і кінця: хтось причепить нове слово-ярличок, а хтось приліпить до старої пісні цілу фразу… Давайте познайомимося з тими, до кого ми часом так упереджено і несправедливо ставимося.
Сем Барекзай приїхав до України 2009 року, має офіційний статус біженця. Незважаючи на  труднощі, прижився, став успішним перукарем. Сем сподівається, що його історія надихне інших ніколи не здаватися.

– Я народився в Афганістані. Через труднощі в країні вимушено покинув  батьківщину. Батько відправив мене разом із родиною до двоюрідного брата, який живе в Україні. Спершу влаштувався офіціантом у Києві, згодом перебралися до Одеси. Щоб допомогти сім’ї, працював вантажником. Займався відправкою оптового товару. Тоді за роботу отримував 20 гривень на день. На мізерні гроші мав прогодувати брата, сестру, маму та самого себе. Я знав, що мені ніхто не допоможе, що все залежить лише від мене, від моєї наполегливості.

Батько приїхав через 8 місяців. Пізніше він вирішив відкрити у Києві власний ресторан, тож ми знову перебралися до столиці. За три роки я вивчив мову. Навіть почав продавати іграшки на Троєщинському ринку, однак не бачив там свого майбутнього. Розумів: якщо все життя працювати на когось вантажником чи продавцем, то ніколи не матимеш свого. Спробував чимало професій, але найбільше подобалося стригти…

Якось мене запросили на співбесіду в одну з місцевих перукарень. Знав, що роботодавці неохоче беруть майстрів без досвіду. Довелося збрехати, що  п’ять років працював перукарем. І що мені вже двадцять п’ять. Іншого вибору не було: «дописав» собі стаж заради здійснення мрії. Власник повірив, бо борода додавала віку. Щоправда, запитали про диплом, але я відповів: «Вам потрібен мій диплом дизайнера-програміста? Добре, зараз намалюю та роздрукую. Я не вважаю, що диплом – головне. Що може бути важливішим за вміння та навики?»

Умовилися, що підстрижу клієнта, і якщо йому і господарю зачіска сподобається, – мене беруть. Купив  машинку за 100 гривень, тренувався працювати. А вже наступного дня мене попросили до першої стрижки. Я впорався зі своїм завданням приблизно за 40 хвилин. І мене взяли! Першого місяця отримував лише 25% з клієнта, але вже через півроку заробіток подвоївся. Хоча навіть у старшого майстра було лише 45%.

Тоді ж вирішив влаштувався на  роботу в «барбершоп» – чоловічу перукарню. Місце дуже престижне, тому вдягнув класичний костюм. Дівчина-адміністратор сплутала мене з клієнтом, який записався на стрижку до весілля. Він прийшов після мене, але перукаря ще не було. Власник попросив мене зробити зачіску, підстригти бороду. І знову успіх! Наречений вийшов задоволений.

За кілька тижнів я став справжнім барбером. Власник  просив мене навчати колег-перукарів, бо маю «багаторічний» досвід. Але невдовзі мене звільнили: створював серйозну конкуренцію іншим майстрам… І я вирішив відкрити свій «барбершоп». Взяв у знайомого в оренду приміщення, яке довелося облаштувати, щоб створити затишок. Був і дизайнером, і електриком, і сантехніком. Сам клеїв шпалери, сам прибирав. Правда, був і помічник, чи, точніше, помічниця. Тоді не мав ніякої стратегії розвитку, діяв спонтанно. Навіть зараз нічого не планую. Просто знаю, що все буде круто! І мої клієнти, а їх, повірте, дуже і дуже багато, не дають у цьому сумніватися.

Історія успіху Сема Барекзая по-своєму унікальна, але подібних прикладів – чимало. Багато вихідців з різних країн, які виховувалися в інших традиціях, на іншій культурі, не просто прижилися в Україні, а стають для нас прикладом у веденні бізнесу, у досягненні успіху.

Настав час викинути на смітник стару платівку. Маємо розуміти, що ми всі різні, але нам добре разом!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company