НЕМІЧНИЙ ДІД «АРСЕНАЛ»

Хотілося б романтично нафантазувати, що з вікон кімнати видніється море чи  хоча б невелике люстро озера, але прагматичною альтернативою тому є зубожілий закинутий завод. У самісінькому центрі міста. Архітектурна пам’ятка і помилка водночас, він простягався на півшляху між двома станціями метро і нахабно псував бульварну перспективу однакових дев’ятиповерхівок і кількох скляних новобудов, що, в принципі, теж дуже псували цю перспективу. Але навіть ця маячня містобудівної думки при сусідстві зжалюгідненого індустріального барака  мала гармонійний і модерновий вигляд.

Споруджений наприкінці XVIII століття, до жаху занедбаний у XXI, всім своїм стидом-видом криком кричить, як не вміє вітчизняний менталітет цінувати і берегти надбання власної історії. Будівля, якби ж її привести до людської подоби і дати друге життя,  обов’язково стала б окрасою столиці. Принаймні не більмувала отак неприкритою срамотою, не стогнала від безвиході під тягарем своєї ж руїни.

А історія тут дихає потужна. Стіни ці спершу були казармами, потім виробничими цехами. Ще три десятиліття тому тут випускали унікальну оптику, передовсім – системи наведення для військових потреб. Навіть для стратегічних ракет далекої дії.

На цьому заводі працювали особливі фахівці. Перевірені, вибрані, пересіяні через дрібне сито спецорганів.  До Жовтневого перевороту 1917 року це було підприємство «робітничої аристократії».  На якому трудилися переважно привезені з Росії. Тому так легко було більшовицькому підпіллю збурити робітничий клас «Арсеналу» на повстання проти тодішньої молодої суверенної Української Держави: сама ідея української самостійності була цілковито ворожою ленінській партії. Тому арсенальський заколот так героїзували. В радянській літературі і кінематографі. Довженків «Арсенал»  –  яскравий приклад офірування великого мистецького таланту на цю облудну імперську ідеологію.

Втім, кого цікавить все це різнобіччя звивистих джунглів історії, якщо перед тобою абсолютно «аметафорична»  понівечена будівля, яка не викликає жодних почуттів, окрім відрази, бо розвалюється мало не на очах. Ні, іноді між поверхів, де-не-де поміж поодиноких сіро-бетонних плит, можливо, й спалахне блідо промінь надії. На того Містера Ікса чи Пана Немо, котрий збереться думками та підприємливістю – профінансує реконструкцію,  доведе це чудовисько до ладу.

Іноді у притлумлених віконних рамах навіть спалахують зварювальні салюти. Бозна хто і що там час від часу ріже або зварює, адже зовнішній вид цієї руїни  аніскільки не міняється на краще.

Чий він тепер, немічний дід «Арсенал»? Державний? Орендований? Викуплений? Про що снять оті занапащені трьохсотлітні стіни? Про експозиційні зали, торговельні ряди, офісні кімнати? А, може, про воскреслі просторі і сяйні виробничі цехи, що бринять робочим темпоритмом?

«Фантастичні думи, фантастичні мрії». А коли все це лише мрії, нічого іншого не лишається, як щоранку прокидатися від тяжкого сліпання десятка пошарпаних вікон навпроти – з напіввідваленими віконницями, в яких навіть найзавзятіший романтик не помітить просвітку.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company