Якщо натрапите на цю книжкову новинку (її точно побачите цими днями на стенді ВЦ «Просвіта» у «Книжковому Арсеналі») – придбайте.
Не пошкодуєте. 
Історія видання книжок Василя Симоненка, написана його однокурсником і багаторічним поважним видавцем та знаним журналістом, заслуженим працівником культури України Володимиром Біленком, читається як захоплюючий, ісповнений драматизму літературний есей чи навіть документальний детектив.

Книжка з тих аж геть небагатьох у літературознавчій царині, що з перших сторінок втягує, занурює в себе з головою. Без претензійності, без жодного натяку на бажання «замельдуватися при вівтарі», посвідчити історії, що, мовляв, «і я там був, мед-пиво пив». Скорше, навпаки: авторові такт і скромність вражаючі. Вся увага – на Василеві Симоненкові, його стражденній Музі. На «врем’я люте» тогочасся, де правили бал «цензор» і ЦК, і на тих Мудрих, Порядних, Одважних, хто самозречено мостив шлях «Витязеві молодої української поезії» до Людей і Слави. У пору його земного життя і в час життя вічного.

Книжка, яка збагачує неоціненними набутками, вчить спокійному, виваженому, зі знанням справи, а відтак доказовому аргументуванню, виправляє вже усталені, заакадемізовані в монографіях і підручниках недогляди і помилки, розвіює міфи.

Як повітря потрібна вчителям літератури, не кажу вже про її, літератури, дослідників. І звісно ж – усім, хто любить Симоненка, українську поезію.