Оден – не один в «Костюмерії слова»

Чотири роки поспіль на вітчизняному книжковому ринку справжнє диво: попит на українську літературу невпинно зростає. А з 2015 року низка видавництв почала все більше презентувати українськомовні переклади творів зарубіжних письменників, раніше недоступні чи й просто заборонені.

На жаль, у всьому цьому ваговитому доробку найменше українського перекладу зі світової поезії (те, що є, – переважно твори зі шкільної програми).

Про те, як це бути творцем поетичного перекладу, чому це є надважливо та які підводні камені чекають на перекладача, розповідає поетеса і перекладачка Софія Безверха.

– Сфера моїх перекладацьких інтересів – американські поети минулого століття. Готую збірку, поетичних перекладів «Костюмерія слова». Прагну створити, так би мовити, український аналог цієї поезії, щоб заміна мови була найменш утратною для оригіналу. Хоча навіть найточніший літературний переклад – це вже новий текст. Намагаюся щонайточніше відтворювати особливості їхнього римування, але інколи доводиться порушувати ці поетичні канони, зважаючи на лексичну невідповідність двох мов. Хоча в цьому є й позитив: переклад активізує пам’ять, мислення, уяву. Часто доводиться добирати ланцюжки синонімів, мудрувати над римами, аби дотриматися структури оригіналу, обирати з-поміж декількох варіантів перекладу найкращий.

Вельми складні для перекладача позамовні тонкощі. Маю на увазі літературні та суспільно-історичні контексти твору. Особливо це актуально для поезії постмодернізму, з її інтертекстуальністю. Наприклад, Вістен Г’ю Оден, американський поет, якого я перекладала, насичував свої твори алюзіями, цитатами, образами з античної та нової світових літератур. Його перекладач має обов’язково знатися на літературному контексті, аби доладно відтворити оригінал іншою мовою.

Ще одна складність для перекладача – передати авторську лексику. Якщо оригінал насичено діалектизмами, просторіччями, то це потрібно одночасно і зберегти, і відтворити зрозумілою для нашого читача мовою. Чи якщо вірш писано патетичним, високим стилем, інтерпретувати його по-іншому ніяк не можна.

Так було, наприклад, з поезією Марка Фроста «Вечірня прогулянка», пересипану діалектизмами. У перекладі я намагалася відтворити їх словами, характерними для західних регіонів України.

 

Головне для перекладача – зберегти «дух оригіналу», а також залишити максимально незмінними смисловий, художній і ритмічний сенси.

Поезія потребує особливого перекладацького підходу, – переконана Софія Безверха, – але складнощі надихають. Тому за девіз собі як перекладачеві давно обрала: «уможливити неможливе і збагатити культуру».

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company