Щось пішов трем. Гомін, гомін по діброві… Закумкали болотяні жаби, зацвіркали цвіркуни, занили комарики, заревли бугаї, десь чорти пугачів приваландали. Навіть не пугачів, а путькала, як у моїй Грибові це пудливе пернатство зовуть.

Усі поробилися віщунами. Ворохобниками, відьмаками, чугайстрами, бабами бранками… Чи то повен місяць на тім’ячко тисне, чи пісна пилипівська бобова страва нижню заслону зрива. Але всім, хто ото політикам халяви до блиску ваксує і цим дуже величається, ниньки хочеться випорожнитися. Всі густо пускають вітри і тут-таки розказують, як тривожно носи їхні вловлюють ще невловиму але дуже страшну та смертельну небезпеку. Сірководневу. Від «Азова», «Привату», «Автомайдану», завербованих полковників, Кононенка, Генпрокуратури, НАБУ, НБУ, СБУ, ФСБ, ЦРУ… Скрізь проти нас – тотальна змова і зрадливі задушливі пуки.

Хтось уже, наспіх вивітривши мокру од переживань матню, пробує свої драглисті сили у чистому спіритизмі. Виклика нетлінних духів гетьмана Скоропадського, Симона Петлюри, Грушевського, отамана Василя Тютюнника, генерала Капустянського… І так, знаєте, владно, наказовим тоном: «Ішла костяна баба з кам’яної гори, з кам’яною дійницею до костяної корови…» Духи, звісно, після такого сумирні мов пошіптані – лапки склали: мовляв, чого вам,православнії? А православнії нагло примушують їх утягувати чорними космічними отворами нинішню політичну атмосферу: чи, бува, не схоже це вона на аналогію смаленини 1919 року? Чи не пора вагони скуповувати і пісеньку з небуття витягувати: «У вагоні – Директорія, під вагоном – територія…»?

Ой рано, рано кури запіли… 

Не тремтіть, політичні осиченьки! Погасіть ваші свічі, приберіть розчепірені спітнілі п’ятірні зі спіритуальних мар. Не смішіть небіжчиків, духопельники, у них і так од вашої сопухи у кістяках кольки.

«Політик повинен уміти передбачати, що відбудеться завтра, за тиждень, місяць і за рік. Щоб потім пояснити, чому це не збулося». Сер Вінстон Черчілль.

Без спіритуального виклику –  з книжки.