Ольшевський: Бандера не відповідає за Волинь

Ян Ольшевський, прем’єр польського уряду в 1991–1992 роках, солдат «Сірих шеренг», адвокат у політичних процесах часів ПНР, в розмові з «SuperExpress» – про включення України у поправки до закону про ІНП.

 Ви критикуєте закон про Інститут національної пам’яті. Зокрема, як помилку ви окреслили внесення до нього статті про заборону ґлорифікації злочинів українських націоналістів, пропагування бандеризму. Чому?

– Тема польсько-єврейських відносин надто важлива, щоби змішувати її з іншими питаннями. Очевидно, проблема польсько-українських взаємин також є важливою, але це питання іншого порядку. Її треба трактувати окремо. Об’єднання цих двох тем виглядає щонайменше дивно. А внесення їх до одного закону можна окреслити як щось між манією та диверсією. Може, це сильно сказано, але так воно виглядає. Бо важко знайти якесь інше пояснення.

– Ну добре, але можу законодавців зрозуміти – була Волинь, злочини Бандери…

– Почнімо від початку. Злочин Степана Бандери проти польської держави насправді був тільки один. І про нього ті, що нині в Польщі охоче говорять про бандеризм, зазвичай забувають. Цим злочином був організований в 1934 році замах на польського міністра внутрішніх справ полковника Броніслава Пєрацького. І що знаменно – суд засудив винуватих, в тому числі й Бандеру, до смертної кари. Але ні одного вироку не виконано. І це попри те, що міністр Пєрацький був одним із найближчих соратників Юзефа Пілсудського. А постанова про невиконання смертного вироку мусила бути прийнята за відома (а найімовірніше — на підставі) рішення самого маршала. І це мало дуже добрі наслідки. Бо Бандера відіграв потім незвичайно важливу роль в історії боротьби українців за незалежність.

– Однак він для поляків є неприйнятною постаттю – хоч би з уваги на те, що діялося на Волині в 40-х роках.

– Нема сумніву, що Бандера для поляків є малосимпатичною постаттю – його висловлювання про Польщу були дуже неприхильними. Але я хотів би чітко підкреслити і запропонувати це осмислити – ця людина з волинським злочином не мала нічого спільного.

– Бандера не мав нічого спільного з волинським злочином?!

– Прецінь вся волинська акція відбулася тоді, коли Бандеру вже ув’язнили німці. Більше того: на мою думку, тут багато хто може впасти — але якби Бандера міг тоді ухвалювати рішення, то до злочину на Волині, найімовірніше, не дійшло би. Просто він був мислячим політиком, мав велике політичне чуття і розумів, що після Сталінграду і поразки німців результат війни, в принципі, вже відомий, й акт геноциду щодо польського населення міг служити тільки одній стороні – радянській. І однозначно дуже шкодив як польській, так і українській справі. Лише ота третя сторона могла з цього тішитися. Бандера би це зрозумів.

– То хто відповідає за Волинь?

– Цей злочин пов’язують із іменем Романа Шухевича. Однак тут потрібні дуже глибокі дослідження – так само, як і в питанні радянської ролі в ініціюванні цього злочину. Особисто чудово розумію обави Бандери, який в українському радикальному незалежницькому русі відстежував радянські впливи. У цього остраху були риси, може, навіть одержимості. Але ця одержимість мала свої раціональні підстави. Думаю, польські й українські історики повинні поважно взяти до уваги тему радянських інспірацій волинського злочину. Хоч я розумію, що якщо і є якісь документи на цю тему, то вони зберігаються в архівах КҐБ.

– Однак Волинь впливає на польсько-українські відносини. Бо в наших сусідів шанують не тільки Бандеру, а й згаданого Шухевича…

– В Україні шанують весь незалежницький нурт. Українська повстанська армія є для українців — що обурює поляків — тим, чим для нас є Армія Крайова. Варто пам’ятати, що відразу після німецького нападу на СРСР в 1941 р. Бандера, будучи в союзі з Третім Райхом, оголосив у Львові декларацію про незалежність України. Після 1917 року це був другий такий акт, який на міжнародний рівень ставив українське питання.

– Ну добре, але оскільки ми говоримо про 1917 рік – тоді лідером українців був Симон Петлюра, вояки якого воювали потім пліч-о-пліч з поляками в польсько-більшовицькій війні. Чи не краще, щоби саме його, а не Бандеру чи Шухевича, нині вшановували вУкраїні?

– Може, було би краще. Однак будьмо реалістами. По-перше: покоління, яке пам’ятало Симона Петлюру, вже відійшло. Люди, котрі пам’ятають Бандеру й УПА, живуть. По-друге: нині в Україні в боротьбі УПА шанують не антипольську, а антирадянську течію. По-третє: щодо армії Симона Петлюри, то після перемоги в польсько-більшовицькій війні українське питання на Ризькому мирі оминули, Україна опинилася в межах СРСР. Українці відчули себе обманутими. Зрештою маршал Юзеф Пілсудський, який не відповідав за Ризький мир, відвідав Петлюру і сказав йому: «Я у вас дуже, панове, прошу вибачення». Це був, мабуть, один із найважливіших жестів примирення з польського боку щодо українців. І Петлюра є для наших сусідів символом програної справи.

– Юзеф Пілсудський був прибічником федерації вільних держав – Польщі, України, Білорусі і Литви. Потім прихильником такої політики був б. п. президент Лех Качинський. Нині все частіше говориться, що східна політика б. п. президента не реалізовується. З чого це випливає? Адже править табір, що апелює до спадку Леха Качинського.

– Сподіваюся, що це не є тривалим відходом. А помилки – такі, як внесення питання України до закону про ІНП – виникають з того, що польським політикам діаграми соцопитувань заслонили раціональне мислення і реальну тверду політику. Це, зрештою, стосується всіх політичних опцій.

– А може, варто визнати, що доктрина Ґедройця, яка каже, що без вільної України нема вільної Польщі, а без вільної Польщі нема вільної України, була наївністю, що треба шукати альтернативи для польсько-українського союзу?

– Альтернативи можна шукати завжди, але справжньою наївністю є твердження, що її можна знайти. Не може бути й мови, щоб оминути питання незалежності України – бо це просто є польським державним інтересом. Нині Україна власне бореться за своє державне існування. Ця війна з Росією може ввійти в наступну, ще небезпечнішу фазу. А крах України був би для нас тотальною катастрофою.

– Чому? Адже ми є в НАТО, маємо американські гарантії безпеки.

– Однак крах України спричинив би те, що ми стали би фронтовою країною. Очевидно, приналежність до Північноатлантичного альянсу, співпраця із США є дуже цінними. Але вони можуть бути не вічними. А тоді в разі втрати Україною незалежності під загрозою буде польська незалежність. Це наше бути чи не бути.

– Кресові середовища точно гостро запротестують, кажучи, що союз з Україною – так, але спочатку треба вияснити питання злочинів на Кресах, потрібне вибачення…

– Я розумію кресові середовища, людей, які втратили на Волині близьких. І правди про те, що сталося, треба домагатися. Тут конечними є співпраця істориків, гідне увічнення пам’яті жертв, нагадування про правду. Однак не можна на підставі подій кількадесятирічної давнини і того, що інша сторона не опрацювала власного минулого, відмовлятися підтримувати сусіда, котрий нині воює із смертельною загрозою. Як він програє, то загроза прийде до нас. Варто пам’ятати ще одну річ.

– Яку?

– Волинь була жахливим злочином, там загинуло понад сто тисяч людей. Але в порівнянні із організованими радянською чи німецької машинами смерті вона була епізодом. Конфлікт з Україною є часами брутальним і прикрим, але це все ж сусідська суперечка. Конфлікт з імперською Росією є питанням екзистенційним, де на кін поставлено існування і незалежність держави. Тому поляки й українці приречені на співпрацю. Її базою мають стати християнські цінності близьких традицій обох народів. А питання злочину минулих років повинні дослідити незалежні історики.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company