Опадає листок, як зів`яле чаїне крило…

Я для інших одцвів,
                   я під серцем сховав свої квіти.
Я від ока чужого
                            туманом осіннім укривсь.
Але якось вночі
                            підійди і торкни мої віти –
Я тобі засвічусь,
                            як нікому іще не світивсь!..

Борис Олійник – Академік у поезії і Поет у шалі історичних подій. Кажуть, що він був суперечливий, як і вся наша епоха: від пекельного ХХ століття і до розхристаного, трагічного по своєму, сьогочасся.  Та ні, якраз Борис Олійник , незворушний і виважений, твердий у переконаннях, простий і геніальний у поезії  –   був незмінним за життя і таким залишиться у нашій пам’яті. То ми самі нерідко були суперечливими із своїм часом і з собою. Згадаймо, як ми дослухалися до його мудрих слів, які до нас  говорив народний депутат Борис Олійник, хоч із уже забутої всесоюзної трибуни, а хоч із найвищої української кафедри. Ми читали його поезію, а  напивалися  словом. Борис Олійник – автор сорока книг, багато з яких відзначено найвищими державними преміями. Але серед усіх гучних нагород  є одна, що переважить найвищі офіційні відзнаки, – народне визнання і любов.

Хтось вважав суперечливим відданість Бориса Олійника комуністичній ідеї. Але треба сказати, що  той «комунізм»  був співзвучний особистому характеру, був людяним, щирим, я б сказав, поетичним.  Він був комуністом десяти Біблійних заповідей, – скажу так, дещо перефразувавши самого Бориса Олійника. Як тут не згадати заключний рядок із одного з його віршів: «Мати молиться в небо… на рідного сина».

Очолюючи Фонд культури, Борис Олійник був одним із ініціаторів відбудови поруйнованих комуністами і війною сакральних для України Свято-Михайлівського і  Успенського храмів. Ідейна неспівзвучність Бориса Олійника теперішньому часу  комусь і видається  суперечливою. Але для самого поета – ні. Він був щирим, коли в комуністичні часи йшов проти партійної течії, виступивши на оборону української мови, коли говорив про Голодомор і Чорнобильську трагедію. В Кремлі, на депутатському з’їзді,  пропонував створити «Білу книгу»  про  чорні злочини комуністів. Він зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожував могилі Тараса Шевченка, виступив проти  моста через Хортицю. Він був щирим, коли у Верховній Раді виходив з фракції комуністів: «Я спершу українець!». Він був щирим і тоді, коли після заборони в Україні Комуністичної  партії, заявив, що лишається комуністом.  Борис Олійник – Митець,  вищий за ідейні тини: їх він залишив далеко позаду, разом із буденним і суєтним.

Вірші почав писати із ранніх шкільних років. Його  дитинство, як і долі мільйонів однолітків, знівечене війною і зігріте материнською любов’ю. Ота материнська теплота згорьованої жінки-вдови і запалила у його душі невгасиму свічку поезії. Бо поезія – то Любов.  Треба лише не пройти повз неї. Не погасити перший несміливий спалах, треба дати йому так розгорітися, щоб він засвітився красою для кожного з нас. Поезії про матір у Бориса Олійника найщемкіші, найліричніші, вони стали пісенними перлами української культури.

У 2012 році Національна академія наук України висунула Бориса Олійника на здобуття міжнародної Нобелівської премії. «Шевченко ХХ століття», – так було сказано в анотації до творчості поета. Тонкий лірик,  глибокий філософ,  пристрасний трибун, палкий полеміст – такий  Борис Олійник у творчості. І таким він був у житті. А ще – по-народному мудрий та іронічно-дотепний. Житейська мудрість, а часом і гумор, були повноправними господарями  його філософської поезії. «У поета гроші завелись»…  Або  вірш «Батьки й сини» – притча із сільського життя, що завершується мудрою іронією: «негоже отакими … білими // Пальцями чіпати чорний хліб».

Мав кілька зустрічей із Борисом Олійником. «Якщо ти для себе вирішив, що ти поет, то пиши і ні на кого не зважай. Слухай своє серце, а не критиків. Я сам так і писав». Тоді у Фонд культури я прийшов до Бориса Ілліча із «Сивою ластівкою»,  що прилетіла  до мене ще  у студентські роки, 1984 року. Але попросив зробити дарчий напис моїм дітям. І Борис Олійник написав: «Славним Антонові і Софії від діда Бориса на щасливе многоліття! Київ, 9.11.2015 р.». А я  дивився, як пише «дід Борис», і він мені видавався сивим, але юним чоловіком, як і в його поемі «Крило». Борис Олійник писав, зігнувши  руку в лікті, наче огортав крилом  книжку і стіл, наче огортав мене і мою родину, всю Україну і весь світ…

30 квітня Бориса Олійника не стало. Але  його Поезія огортає нас високими теплими крилами. І тим крилам не зів’янути, не опасти. Їм судилося щасливе многоліття.

Loading...

Коментар до Опадає листок, як зів`яле чаїне крило…

  1. Олександр Біттнер сказав:

    Володя, ви відкриваєте нам справжнього, істиного Поета Бориса Олійника

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company