«…Оживе все знайоме до болю»

Кожна пісня, крім слів і музики, має ще свій голос, яким спілкується з народом. Подеколи, почувши його раз, – запам’ятовуєш назавжди. Отак пісня стає духовним скарбом мільйонів.

Цим голосом володів і Олександр Таранець, співак від Бога. Саме з його вуст вперше злетіли у світ знамениті «Впали роси на покоси», «Пісня про рушник», «Моя стежина», «Осіннє золото», «Прилетіла ластівка», «Ясени» і багато-багато інших творів, які стали родинним надбанням цілих поколінь. А всього у його репертуарі було понад тисячу пісень. Майже у 50 кінофільмах звучав його голос.

Славетна зірка Олександра Таранця зійшла після кінофільму «Літа молодії». Зірка всенародної любові. Про це я дізнався набагато пізніше від Алли Таранець, котра зберігає сотні листів, які надійшли тоді її чоловікові. Ще не одну тисячу вдячних листів і телеграм отримала у той рік музична редакція Українського радіо, де відбулася прем’єра цієї пісні. Але найбільш радісним і зворушливим для співака був лист із села Нижня Сироватка Сумської області. Написав його від імені рідної сестри співака Мотрони її сусід. Вона не знала грамоти, до того ж була незрячою. Сліди її загубилися у далекому 1932 році. Тоді сім’я Таранців жила на Дніпропетровщині. Саме у ті страшні голодні роки батько, залишившись удівцем, як тільки міг рятував дітей. Особливої уваги вимагав найменший – шестирічний Сашко. Ним найбільше опікувалася 16-річна Мотрона. Але одна біда іншу покликала: дівчина почала сліпнути. Якось, коли селом ішли сліпі лірники, Мотрона напросилася до них поводирем. І пішла разом з ними, не спитавшись у батька. Сашкові сказала, що не хоче бути ще одним голодним ротом у родини.

На довгі роки затягнулися її пошуки. Але безрезультатно. І раптом цей лист: «По радіо передавали «Пісню про рушник». Співав її Олександр Таранець. У нас у селі живе Мотрона Ткаченко (дівоче прізвище Таранець) разом із чоловіком, теж незрячим, як і вона. Мотрона розповідає, що у неї був брат Олександр Таранець і він ще маленьким гарно співав. Жили вони тоді на Дніпропетровщині. Чи то не той самий Сашко?»

Ось так через 26 років, завдяки пісні, вони зустрілися. І вже не розлучалися до самої смерті Мотрони Михайлівни.

А цей лист надійшов на радіо 2008 року, у півстолітній ювілей славетної пісні. «Для нас, випускників сільської середньої школи с. Глинськ на Рівненщині, «Пісня про рушник» стала своєрідною путівкою в життя. На випускному вечорі у 1959 році ми співали її разом зі своїми батьками. Повірте, з того часу, коли чую її у виконанні Олександра Таранця, спогадами повертаюсь у роки своєї юності. І щоразу, як уперше, бентежно, коли про себе, а коли й уголос, співаю. Справді, доля кожного з нас – як у пісні «…і на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…» Володимир Жук, педагог» .

Впевнений, щось подібне переживав у своєму житті кожен, хто вперше чув пісні у виконанні цього співака. Як згадував у рік його 80-ліття побратим і поет Михайло Ткач, автор слів неперевершених «Марічки», «Ясенів» і «Прилетіла ластівка», – «усі композитори і поети хотіли, аби першим виконавцем їх пісень був саме Олександр Таранець».

«Так було із «Піснею про рушник», коли і поет Андрій Малишко, і композитор Платон Майборода обоє назвали першим виконавцем саме Олександра Таранця, – згадує дружина Платона Майбороди Тетяна Іванівна. – Настільки трепетно, щиро і душевно він виспівував кожне слово, кожен звук. Він не просто співав, він дихав цією мелодією, жив нею. Пісні були його єством, його сутністю. Його життям».

…Свою долю з піснею він пов’язав ще на війні: пішов добровольцем, приписавши два роки до 15, і провоював у танкових військах до Перемоги. Ті додані два роки так і залишилися з ним офіційно і на все життя. Коли випадала якась мить, безвусий воїн співав друзям українські народні пісні. Єдиними трофеями, які привіз із фронту, були губна гармошка, що дісталася як приз за пісні від однополчанина, та скульптурки Шіллера і Гете, подаровані йому як воїну-визволителю вдячною австрійкою в маленькому містечку. Ці «дари війни» немовби провіщали його долю, повінчану Словом і Музикою. Вони і нині зберігаються у його кабінеті.

По війні майбутній народний артист відчинив двері спочатку Дніпропетровського музичного училища, а потім Московської і Київської консерваторій. Причому до обох славетних вузів склав вступні іспити з різницею у кілька тижнів, виконавши складну партію – аріозо Мазепи з однойменної опери Чайковського. Після його співу конкурсні комісії в Москві і Києві зарахували талановитого юнака відразу на другий курс. Але він віддав перевагу Києву. Його вчителем став легендарний Іван Паторжинський. Понад 40 років Олександр Таранець гідно продовжував справу великого наставника.

Та не тільки у музичній творчості залишив добрий слід. Був надійним і добрим другом, чоловіком, батьком і дідусем. Не всі, напевно, знають, що всесвітньо відомий оперний співак Анатолій Кочерга є його зятем. Усі, хто з ним дружив, разом працював над піснями, гастролював у трупі «Укрконцерту», просто спілкувався, пам’ятають яким він був вимогливим і відповідальним до себе, щирим і добрим у стосунках. Просто – своїм. Не дивно, що композитори, поети, співаки майже не називали його офіційно Олександром Михайловичем. Для них він був завжди «Сашком». І на початку 50-х, коли вперше зазвучав його голос у концертах, і наприкінці дев’яностих, коли 76-річним, уже тяжко хворим (200 концертів у Чорнобильській зоні!) співав свою останню пісню «Пісні мої, пісні», наче спеціально написану для нього поетом Олександром Вратарьовим і композитором Ігорем Покладом. То була його лебедина пісня: «Пісні мої, пісні і радість, і журба. Пісні мої пісні –  напровесні верба».

… У день народження, 26 березня друзі часто дарували Олександрові Таранцю гілочки верби. І він по-людському щиро радів вічним провісникам весни. Чорного дня 27 лютого 1998 року в клініці тієї країни, яку він визволяв од фашизму і яка благословила його на спів скульптурками Шіллера і Гете, зупинилося його чуле до світу серце. І він сам став величною, прекрасною і нескінченною піснею.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company