Чому європейські студенти «прогулюють» навчання за кавою з викладачем?

Викладач  студенту колега, а не суворий наглядач. І студент – не боржник при стосові конспектів і з відробітком за «прогуляні» практичні заняття. Такими є стосунки викладачів та студентів у західних вузах.

В європейських університетах не дають і не беруть хабарів, студенти не списують на іспитах, адміністрація жодним чином – проханням чи тиском – не впливає на оцінки. Такого просто не може бути. І в об’єктивності оцінювання ніхто не сумнівається. Бо навіщо якогось студента «зрізати», а якомусь ставити оцінку «з натяжкою»? Коли викладачам бракує грошей, вони не натякають студентам на низькі зарплати. Вони  виходять на демонстрації і вимагають.  Викладачі цінують своє  чесне ім’я і свою гідну роботу роботу. Студенти  пишаються престижним навчальним закладом – запорукою майбутнього професійного  успіху.  І навчаються, здобувають знання, а не оцінки. Бо Оксфорд чи Кембридж – не лише бренд, а й гарантія якості.  І їхня  дипломована «продукція» має відповідати заявленому рівню.

Проте  не ідеалізуймо Європу, а вчімося у неї. У деяких вишах Франції навчальний рік триває з жовтня по травень. Навчання в державних закладах  практично безкоштовне. Студент лише платить за реєстрацію близько 150 євро, які згодом підуть на студентські квитки, користування бібліотекою, спортзалом тощо. Стипендії, як такої немає,  але є соціальні виплати. Студентів підтримують також різні фонди та гранти. Але місце в гуртожитку треба платити, тому студенти під час літніх канікул, як правило, підробляють на прожиток. Не цураються працювати сміттярами, офіціантами, барменами, екскурсоводами: середня зарплата – близько 2,5 тисячі євро.

Навчання у німецьких вишах вільніше. Студенти самі  вибирають дисципліни для опанування,  складають під себе розклад лекцій. Навіть можуть не відвідувати занять. Трапляється, що на тиждень у студента лише три пари, які він зазвичай сам  вибрав. Найголовніше – засвоїти обраний курс, вчасно виконати завдання. Тому зрозуміло: якщо студент не на лекції, то він у бібліотеці!

Європейські бібліотеки – окрема тема. До «храму книжок» заглядають не лише «сумлінні студенти», але й звичайні громадяни. Бібліотеки – це ще й місце зустрічей та відпочинку. Немає нічого незвичного, якщо людина зайшла випити каву з друзями  чи полежати на шкіряному дивані у компанії  з цікавою книжкою. І сервіс дивує своїми можливостями. Замовляйте будь-яку книжку і  вам доправлять її з будь-якого куточка земної кулі. Безкоштовно.

В Україні, натомість, дуже важливо, щоб студенти сиділи і нотували  кожне слово викладача. Як на мене, навчальні предмети у наших вишах більше акцентовані на факти, події. А в європейських  більшого значення надають аргументуванню, трактуванню, осмисленню . Наші студенти під час лекції «заглядають»  викладачеві в рот,  а європейські можуть з ним пити каву в аудиторії.

Втім наші студенти ще не навчилися працювати самостійно. Більшість бездумно копіює домашнє завдання, в кращому випадку – зазубрює факти, навіть не намагаючись зрозуміти про що, власне, йдеться. Знання іноземної мови вважається додатковим бонусом, а в Німеччині чи Данії воно просто необхідне для навчання. І багато викладачів мають міжнародний досвід роботи.

Студенти США та Канади від перших курсів ставляться до  навчання  відповідальніше, ніж в Україні і навіть в Європі. Чимало  їх  працює, щоб оплатити навчання, бо воно дуже дороге. Молода людина у такий спосіб  відчуває на собі ціну знань. Ніхто не викидає гроші на вітер, тому платне навчання – це не купівля диплома, наче бананів у супермаркеті. Це «перевантаження» знань професора в студентську голову. А тому треба вчитися: знання самостійно не «перевантажаться».

Звісно, і там «купують» дипломи, списують, плагіатять. Ще донедавна Белфордський університет у штаті Техас (США)  вважався світовим лідером з продажу дипломів. І це  в країні,  де створено одну з найкращих систем освіти. Скрізь можемо знайти і «халявників», і заклади, що продають «корочки». Але такі випадки – виняток. В Європі науковий плагіат – злочин без терміну давності. Нещодавно в Німеччині вигнали з роботи  одного з міністрів, бо  в дисертації, яку той захистив 20 років тому, знайшли поцуплене. В Україні такого жорсткого контролю ні від держави, ні з боку суспільства поки що не спостерігаємо. Натомість маємо приклади, коли «науковців» чи політиків хапали на плагіаті, але це їм практично миналося безкарно. Очевидно, й тут криється одна з причин отієї легковажності, з якою молодь ставиться до навчання у вишах?

Європейські студенти  вільніші у своєму виборі, ніж українські. Вони вибирають не лише навчальний заклад, але й дисципліни після зарахування. Вони не просто роблять вибір – вони осмислено вчаться, бо свідомі своєї перспективи після навчання.  Знають у якій галузі працюватимуть, а тому під свій вибір «наганяють» знання. Звідси й бажання вчитися задля свого майбутнього, звідси ентузіазм у навчанні. Тому й викладач ставиться до такого студента, як до молодшого колеги.

У багатьох наших студентів  дуже коротка перспектива – отримати диплом. Звідси й прагнення мати оцінки, а не знання.  І ставлення до такого студента відповідне: як до ситуативного мисливця за дипломом – без бажання навчатися, мислити, прагнути і здобувати.