П’ята ранку. Тихий, але такий недоречний сигнал смартфона. «Результати вашого РНК-тесту готові. Переглянути за посиланням:…» Ледве розплющивши одне око, тицяю на Читати далі…
Років п’ять тому на чернігівському центральному базарі розговорилися були з одним білорусом середнього віку. Спокійний, врівноважений, розсудливий чоловік. Розповів, що живе
Харків прощається з Геннадієм Кернесом. З телевізійних новин, повідомлень і світлин в електронних ЗМІ вражає нескінченна вервечка людей до труни небіжчика:
Минулорічне вибіркове опитування в Україні засвідчило: маємо понад 5 з половиною мільйонів курців. Цю цифру зафіксував щорічний державний статистичний звіт.
Київ та ще 17 областей України не готові до послаблення карантину з приводу коронавірусу. Вимогам Міністерства охорони здоров’я відповідають лише 7 областей. Щодня
Голосування за путінські зміни Основного закону РФ оголило деякі приховані досі штрихи сучасного російського життя. Крім демонстрації повної абсурдності цього заходу,
Критикувати його важко. Бо Патріарх Філарет – потужна постать, яка стоїть десятиліттями на гострому розі творення держави Україна. Попри його суто церковне служіння. І 90-річний його вік, дійсно патріарший, при якому він стійко служить двогодинні літургії, проповідує, керує – вражає.
«Ми завжди будемо поважати Патріарха Філарета», – каже глава Української православної Церкви митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Він правий. Так, як ми поважаємо стареньких своїх дідусів (а для 40-річного Епіфанія взагалі може 90-річний Патріарх вважатися прадідом), але не можемо слухатися їх у практичних, щоденних питаннях – вже не ті їх поради, а тим паче – вимоги керувати.
Але ж яка
пристрасть – у 90 років він хоче керувати! Саме керувати – не бути почесним
патріархом, не просто постійним членом синоду, йому мало керувати церквами та
монастирями міста Києва, мало служити у Володимирському соборі! Керувати! Яка
вражаюча пристрасть! Думав феноменами світової політики є Вінстон Черчілль та
Конрад Аденауер, які пішли з найголовніших у своїх державах посад відповідно у
81 та у 87 своїх років. Але ж ні – Патріарх Філарет їх перевершив. А Папа
римський Бенедикт ХVI зрікся престолу у 86 років і тихо доживає собі у
Ватикані. Зате український Патріарх не тільки не йде на спокій, але і на 91-у
році життя збурює не тільки свою країну, а й усе православіє: не варто
акцентувати з яким потрясінням дивляться зараз на Москві за гучними заявами
Патріарха Філарета, який у них побув і місцеблюстителем патріаршого престолу і
анафемованим розкольником … Зрештою, уважно дивиться і Константинополь – мало
хто помітив, що під час візиту митрополита Епіфанія до Маріуполя поруч
знаходився і екзарх Вселенського патріарха архієпископ Даниїл. …
Не хочу аналізувати
мотиви нинішньої поведінки Патріарха Філарета, бо вони не тільки не витримують
жодної критики ( і про це вже сказали релігієзнавці), але й викликають місцями
незручні почуття – наприклад, у його пасажі про письмові підтвердження
Вселенському патріарху не претендувати на жодну виконавчу владу у Церкві, як
«ситуативні». Соромно таке читати. Не тому ви вчили у проповідях, Ваша
Святосте! Адже і Євангеліє говорить: «Кажи «так-так» чи «ні- ні», все інше від
лукавого»…
Зрештою, як це не парадоксально – те, що Патріарха Філарета зараз у його
збуренні не підтримав жоден правлячий український єпископ (владика кримський
Климент, як сам сказав, приїхав до патріарха виключно з поваги) – заслуга саме
Патріарха Філарета. Бо це він виховав плеяду архієреїв, які інтереси Церкви
поставили вище за інтереси однієї особи, навіть якщо вона – Патріарх.
Так само незручно читати слова гордині – оте «якання» про створення Київського
патріархату. Так, заслуга Патріарха Філарета в цьому величезна, але не
забуваймо, що він – третій патріарх. А першим був світлої пам’яті Патріарх
Мстислав, що у віці 92 років (теж, до речі, феномен віковий) приїхав у
потоптану Україну відроджувати українську Церкву. Ще перед Філаретом був
Патріарх – мученик Володимир, який сидів у концтаборі, тоді коли Філарет
засідав у московських патріарших та київських митрополичих апартаментах…
Історія – жорстка вчителька, якщо її чути…
… Є такий, відомий
психологам, феномен: той, хто з чимось чи кимось бореться, обов’язково хоч
якісь риси від противенства набирає. Так сталося і з Патріархом Філаретом –
тільки московська його виучка змушує відстоювати московський же принцип
управління церквою, коли патріарх вибирає собі членів синоду і вони, яко його
обранці, завжди голосують за пропозиції свого начальника. Інший принцип у
церквах грецької традиції: всі архієреї за чергою на рік входять до синоду і
вчаться керувати церквою та й можуть подати голос проти пропозицій глави
церкви. Цього не приємле патріарх Філарет.
Він захищає московського патріарха Сергія (Страгородського), який пішов на
співпрацю з комуністичною владою Сталіна, заявляючи, що таким чином той зберіг
Церкву. Важко назвати це збереженням, коли майже всі архієреї, тисячі
священиків та мирян були погноєні в сибірах та соловках, постріляні і понищені.
А патріарх московський Сергій восхваляв Сталіна і радянську владу. Як це перегукується
з пасажем Патріарха Філарета, коли він раптом у захисники церкви уже возводить
Зеленського і олігарха Коломойського! Уточнюю: мова не про порівнюваність
фігур, а про «любов» до влади і владців…
…Обравши предстоятелем української Церкви молодого митрополита Епіфанія, виученика грецької богословської науки, який не має з Московщиною жодного зв’язку – наша Церква зробила рішучий крок уперед. А гальмування тої ходи – може, й природній процес для старої московської школи, але безуспішне. І це показало відсутність підтримки суспільством нинішнього збурення Патріарха Філарета. Власне, духовна Україна потребує не стільки ефективних керівників, скільки мудрих, духовних наставників. Які не керувати рвуться у 90 років, а формулюють і передають молодим мудрість історії та Господнього призначення України. Ця вакансія ніким не зайнята, патріарше Філарете!
Всюдисуща статистика підрахувала: щорічно камерами у своїх телефонах люди роблять понад трильйон світлин! Виробники аматорських цифрових камер, зазнаючи великих збитків, згортають
Виставу-експеримент з такою назвою втілив соціально-інтерактивний театр столичного благодійного товариства «Джерела». Це громадське об’єднання допомагає людям з інтелектуальною інвалідністю освоюватися у
Омріяні палаци, розкіш, інтер’єри у стилі вікторіанської епохи… Отак живеш у сучасному діджиталізованому світі, надворі перша чверть ХХІ століття, а тут
Чи існує можливість висвітлення війни, зосереджуючись на образах, асоціаціях, паралелях? Війни, де фіксуються абстрактні теми, де стирається поняття добра і зла,
Переповнюють враження від збірки оповідань Марини Варич «У ніч на страсну п’ятницю». Усі три розділи книжки пронизано єдиним міцним тематичним стрижнем.
Бібліографістика завжди впорядковує книгопотоки і документообіг у логічні русла. В інформаційно розхристаному сьогоденні її роль важко переоцінити: потік інформації такий стрімкий,
У минулому місто-фортеця, гетьманська столиця, в історії якої чимало драматичних і трагічних сторінок. Свого часу Вольтер називав його головним містом України.
Карантинне усамітнення із серіалами, відеоіграми та відкриванням холодильника у паузах одверто набридло. Так, що мимоволі повторюєш за класиком: хочеться закохатися, одружитися
Напишіть відгук