Під кумпалом, без сорому…

Чим більше переживаю наших чесних виборів, тим більше переконуюся в тому, що український карфаген таки мусить бути зруйновано. Будинкові з кумпалом на вулиці Грушевського, вочевидь, судилася доля Бастилії. Починаю вірити, що десь-таки у фундаменті імені архітектора Заболотного покоїться кощієва голка нашого безчасся: заки не переламаємо її – нещадно смоктатиме той звіроящур наш розум, тримаючи нас у стані покірної «робутньої» худоби.

Скільки вже не есесерових, а наших українськонезалежних ще й демократичних велелюдних «скликань» перебуло під цим скафандром з видом на темний космос, а результат один: втягує се кумпало легкі, як пір’їни, душі його осельників і випускає у вселенську порожнечу. Просто так – ні їй «здрастуй», ні нам «бувайте». Були люди як люди: бачили, в якому лайновинні сидимо по уші щедротами чергових «папєрєдніків», клепали себе у груди на всіх принародних масових протестних сценах, кляли тогочасних владних кровопивців, зажерливе депутатство, клялися, що тільки-но здобудуть під кумпалом більшість – стане парламент «яко храм святенних чеснот», що «заживемо по-новому». А дориваються – і тільки пшик: обіцянки – на цяцянки, а сам хапай, Хома, поки дарма…

Нова зарплатня, що її оце собі, заплющивши святенні очі, знічев’я, зненацька, принучно проголосували депутати, – це стидобисько, якому нема ані пояснення, ні прощення. 5 тисяч парламентського «жалування», яке ще недавнечко чекало початківця во нардепах «козака Івана», були тоді для нього «страшні гроші». Не в сенсі переляку, а в сенсі поваги – великі-бо. Нині налитий самоповагою обранець долі і нової жони йогомость Гаврилюк плачеться, що йому не вистачає сьогоднішньої 16-тисячної зарплатні. Тепер він матиме щомісяця тих тисяч аж 30 з хвостиком. Жінці на кісники, діткам на моньо.

Цікаво, як треба заревти його виборцям, щоб милостивий уряд хай не подвоїв, а бодай почвертив навіть їхні мізерні «мінімуми»? Якими білугами? В які єрихонські труби, пане Гаврилюк?

І з якого раптового приварку така нагла манна на депутатські кендюхи? Звідки молочні ріки, небачені навіть злочинними захланними «папєрєдніками»? Невже з десятини отого «вимушеного» комунального оброку, яким нині додушують люд православний – липкими п’ястуками «ефективних олігархічних власників», котрим позбували за копійки посередницький монополізм – як кажуть в Одесі, «гірі і вєса»? А, може, «відслинюють» на це небачене депутатське чаювання зі своїх кревних ділки «лісогубного» бізнесу? Чи хвацькі митники? Або новочасні леони гаммершляги з рідних напівпідпільних нафтових вишок ? А мо’, бурштинові мафіозі? Чи це все ж таки дякувати цивілізованим позикам МВФ, за які розплачуватимуться шкурою покоління тих «робучих», що їм просто буде нікуди тікати (звісно, якщо до того часу масово не набиратимуть добровільних переселенців на Марс)?

Один народний обранець, якого донедавна вважав порядним, зробивши кругліші за телеоб’єктив очі, сказав: «А що таке? Я, вважаю, що цілком відпрацьовую майбутню нову зарплатню. Я підготував стільки-то законопроектів, стільки-то постанов, я зустрічаюся з виборцями, я…»

«Я – … до бугая», – казали у дражнилках грибівські джуси. Казали, щоправда значно солоніше, але не повторюватиму – з огляду на високий депутатський статус. «Недоторканні» – це для наших замінник совісті. Кумпало, невблаганно з’їдаючи цю субстанцію, дає натомість, щоб залампічити явну порожнечу в душі, оцей гидкий, зате показний правовий ерзац. Видимість виключності. Чи тимчасову перепустку у Задзеркалля, де кожен безсовісний інок натовкує собі верблюжачі горби. Недоторканні – значить нечутливі до зовнішніх подразнень, особини з іншого світу. З потойбіччя архітектора Заболотного під шкляним кумпалом у чорний космос і з кощієвою голкою у фундаменті.

Чоловік бодай із крихтою совісті неминуче б запитав себе: а що дали мої закони людям? Вони, люди, стали більше заробляти? Відчули себе безпечніше, стабільніше, ситнішими, здоровшими? Отримали гідну роботу? Знайшли справедливість? Побачили перспективу?

Тільки й чуємо: нова позика… Позика за позикою… Смішні проценти… А попереду – казковий транш…

Кому? За що? Навіщо? ЧИЇМ КОШТОМ ЦЕЙ СВЯТКОВИЙ ФЕЄРВЕРК, В ЯКОМУ РАКЕТИ ГАТЯТЬ У ЗЕМЛЮ, РИЮЧИ ПРІРВУ?

…А кумпол – то шкляне більмо у чорну безвість, де нема Бога.

Шкло крихке. Навіть якщо воно броньоване. В один мент благодатна захисна сфера пенькне і поколеться на сотні тяжких убивчих блискавок.

Яким статус тих, у кого цілятимуть, «до лампади».

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company