Пісенні «вікторії»: від верховинських «Диких танців» до туги кримських татар

Хтось вірив, хтось ні, але Джамала таки виборола першість на «Євробаченні-2016» у Стокгольмі. Попри цьогорічний незвичний формат підрахунку голосів, результат справедливий і навряд чи був би іншим, навіть якщо б рахували по-старому. Це, звісно ж, викликало шлункове загострення, навіть рецидиви «когнітивний дисонансу» як у прихильників, так і у «хейтерів» України. Австралія так і не зрозуміла, що трапилось, і на час проголошення результатів більшість на «Зеленому континенті» уже поспішала на роботу чи смакувала ранкову каву. А володарі бронзи лютували, нарікаючи на висмоктані з пальця «корумпованість» конкурсу, «некомпетентність» журі та «анексію» першого місця.Чому «Євробачення» – це перша неспортивна подія, що збирає щороку біля блакитних екранів сотні мільйонів глядачів? А тому, що тут зазвичай достатньо двох півфіналів, а то й одного гранд-фіналу, щоб зрозуміти хто кому друг, а хто недруг. Кому потрібен новий кредит, зброя, влада, самоствердження за рахунок «старшого брата», а ще – нові шляхи економічного порозуміння, експорту/імпорту. І хто для вас увічливі сусіди, які приходять з «миром».

Процес голосування на «Євробаченні» – це найдраматичніша частина ефіру: здається, що саме за рахунок того голосування пісенний конкурс і зветься «шоу». Найвищі бали країн іноді нагадують сором’язливу пару підлітків, що зустрічаються, як їм здається, вже давно, але раптом посварилися на прогулянці у парку.  І хтось має зробити той перший крок.  Ось так: той, хто першим, зашарівшись, йде назустріч іншому, той і дарує 12 балів.

Світові процеси і події пророкують переможців «Євробачення» ефективніше та точніше за букмекерів:  у пік фемінізму виграє лесбійка із Сербії; в час яскравої європейської політики відкритості світу – вперше отримують перемогу представники Азії; у конфронтації рівних міжстатевих прав перше місце здобуває щось невизначено-гендерне але визначено епатажне з Австрії…

Безсумнівно, не варто і тут усе кроїти на один копил «політичної доцільності». Тим паче, що більшість пісень країн-переможниць справді стають хітами і ще довго після конкурсу зазвичай посідають вершини музичних чартів. І звісно ж, річ не в чиїхось недолугих спробах звинуватити організаторів «Євробачення» у корумпованості, а національні журі – у  некомпетентності.  Річ у людях. У тому звичайному і вельми масовому глядачі, голосування якого неодмінно і стабільно відображає кращі традиції впливу на суспільну думку. Масовий глядач Старого Світу, укоханий ситим спокоєм, дуже вразливий до інформаційних атак, навіть локальних. Надто – якщо вони провокують страхи і фобії. «Євробачення» – не виняток. Глобальне шоу приречене бути інструментом геополітики, часто не зовсім чистої. Прагнучи посвідчити свій рівень спроможності всотувати ті тенденції та крокувати в ногу з іміджевою внутрішньою і зовнішньою конкуренцією.

Голос і вокальні дані Джамали ще до початку конкурсу збирали компліменти та захоплення критиків, але перемогла вона не тому, що в Австралію летіти далеко, а в Росію – небезпечно. Сумнівно, хоча певною мірою й логічно вважати, що перемога української співачки на «Євробаченні-2016» відбулася, бо це, мовляв, вигідно Європі та світові. З огляду на ті серйозні випробування, які впали на країни Євросоюзу за останній рік: теракти в Парижі, Брюсселі, засилля біженців зі Сходу. І вже геть смішно трактувати цьогорічний переможний фестивальний вінець України як прояв заледве не організованої підтримки Заходом  країни – «жертви» російської агресії.

Хоча скидати з карбу цієї біди, звісно, не можна. Російська анексія Криму, окупація частини Донбасу, фактичний стан війни, в якому наша країна перебуває з північним сусідом, – це той стан реальної тривоги, близької небезпеки вселенської біди, від якого не відгородишся жодними мистецькими концепціями чи мантрами рейтингового телевізійного шоу.

Не беручи участі у минулорічному конкурсі через явну загрозу масованої російської військової інтервенції, в нинішніх умовах насильницької втрати частини територій і щоденних боїв з агресором, Україні було б щонайменше нелогічно, якщо не казати безглуздо, везти на найбільший пісенний євроконкурс попсу про кохання чи клубний музичний «хіт майбутнього літа». Втім, помиляються ті прагматики, які вважають останні хвилини інтриги оголошення результатів показовим батлом між Україною і Росією, за старосвітською аналогією боротьби добра і зла, жорстокості і беззахисності, справедливості і холоднокровності.

Іноді політизованість пісенного конкурсу може не лише гарантувати безкомпромісну і передбачувану перемогу того, «хто зараз в тренді»,  але й дає змогу бути почутими тим, хто на це по-справжньому заслуговує.

Десять років тому перемогу здобули верховинські «дикі танці», цьогоріч – туга кримських татар. Чи не вперше «Євробачення» виграв народ, який не має офіційних державних кордонів. Зате можемо щиро пишатися тим, що Джамала співала під Українським прапором.

У всього є свій термін придатності. І палючі події, що сьогодні по живому чіпають людські серця, вже завтра можуть схолонути, втратити актуальність, стати історією. А пісня? Якщо вона може розтопити льоди байдужості, розчулити, поєднати,  стати мостом порозуміння і комунікації, –  вона варта перемоги навіть попри ангажованість сучасних медіа та індустрії розваг. Якщо ідея може бути знаком оклику для світу – вона мусить дихати, кричати до нестями, догукуватись. Навіть до зчерствілих душ. Хіт Джамали «1944» уособлює не лише біль минулого кримських татар. Це уселенський біль. Біль сьогочасся, з його війнами, терактами, анексіями, вимушеною міграцією і людською беззахисністю.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company